ЩОДЕННИК

28 сентября

День стомив гонитвою за заробітком. Вечір підступно вабив насолодами, та ані вірити йому, ані радіти вже не було сил.

Я поволі переставляв ноги столичною Прорізною, дбайливо несучи голову, яка аж гула від утоми. Машинально підвівши очі до вітрини невеличкого кафе, раптом вперся поглядом просто в у витончені дівочі коліна, які біліли за склом. Обличчям до мене в маленькій кафешці сиділа за філіжанкою кави молоденька панна, і її коліна, ледь приховані коротенькою плахтоподібною спідничкою, виклично сяяли за якийсь метр від моїх очей. Від несподіванки я зупинився. В голові загуло дужче...

Побачивши мене, панна нервово стиснула коліна й зашарілася. І раптом зухвало показала мені язика — рожевого та, здається, трохи завеликого, як для такого тендітного створіння.

Пройнявшись безглуздістю моменту, я знизав плечима й почвалав собі далі, думаючи про те, які цікаві сюжети дарує іноді вечірнє місто...