«Слава Iндії» на майдані Незалежності,

Хоча офіційні дипломатичні відносини між Україною та Індією були встановлені 1992 року, двостороння співпраця між країнами триває ще з радянського періоду. Типова для тих часів історія: інженери та планувальники Дніпропетровська та Запоріжжя заклали основу індійських сталеливарних заводів. «Русі Хінді бхай бхай» — так звучав лозунг хрущовських часів, що, як стверджують експерти-міжнародники сьогодні, був швидше декларацією, аніж свідченням продуктивної міждержавної співпраці. Сьогодні, окрім лозунгів, маємо цифри: за даними Державного комітету статистики України, двосторонній торговий оборот між Індією та Україною за період січень-травень 2010 року становив 802,81 млн. доларів США та зріс на 33,86% у порівнянні з минулорічним показником. До того ж, 64-річчя своєї незалежності 15 серпня Індія відзначатиме в тому числі в Україні. У Києві на майдані Незалежності відбудеться українсько-індійський концерт «Джай Хо Індія» («Слава Індії»), який індуси з притаманною їм вродженою толерантністю та вдячністю позиціонують як «дарунок Україні напередодні її 19-річчя».

Якщо відшкребти блискуче покриття дипломатичних дифірамбів, то в українсько-індійських відносинах можна виявити як проблеми, так і — більшою мірою — перспективи.

Почнемо з перспектив.

Як відомо, за своїми обсягами економіка Індії — третя в світі після Японії та Китаю, а за виробничим потенціалом ця країна — друга. Її впливовість на міжнародній арені постійно зростає, хоча 64 роки тому незалежна Республіка Індія починала як постколоніальна країна. Сьогоднішні позиції країни — результат роботи мудрих керівників та втілення правильної стратегії — того, на що так само постколоніальній Україні (щоправда, з утричі меншим незалежним стажем) наразі не щастить.

Перший секретар Посольства Індії в Києві пан Раман каже, що до здобуття незалежності Індія боролася з колоніалізмом, а після — із соціальним злом: бідністю, голодом, неграмотністю.

«Відразу після здобуття незалежності було дуже непросто, — розповідає пан Раман. — Але ми впоралися, бо мали визначену стратегію, розуміння, як її втілювати в життя, мали лідерів (таких, як Джавахарлал Неру), які встановлювали правильні орієнтири для нації. Вони провели ряд важливих реформ, зокрема в агропромисловому секторі. Значну увагу ми почали приділяли освіті та навчанню, сектору охорони здоров’я. Таким чином, ми виростили нове здорове покоління, що здобуло освіту високого рівня. Тепер Індія — одна з провідних націй світу. Для постколоніальної країни дуже важливо мати достойних лідерів, людей високого рівня, які спрямовуватимуть націю до розвитку».

До речі, за словами голови комісії із співробітництва України та Індії у галузі науки та техніки НАН України, академіка НАН України Бориса Бондаренка, якому часто доводиться бувати в Індії, на тамтешньому телебаченні у вихідні дні транслюють зустрічі колишнього президента, визначного науковця, вкрай авторитетної особистості Абдул Калама із молоддю. Загалом же індійські ЗМІ ще в минулому столітті проголосили курс на культивування інтелекту та знань.

«Колись мені доводилося бувати на одній із публічних дискусій в Індії щодо пріоритетних векторів розвитку. Пригадую, що тоді акцентували на ролі медіа в суспільстві. Їх місія — пропагувати культ знань, — розповідає Наталя СЕМЕНЮК, віце-президент товариства «Україна-Індія». — Якщо ми пропагуватимемо культ знань, вважали вони, то людина відчуватиме гордість за свою рідну незалежну державу».

Індуси не йшли на Захід чи на Схід, вони сконцентрувалися на роботі над собою, займалися власним саморозвитком.

Тепер Індія поширює свій вплив у світі. У першу чергу — культурний. Зокрема, найближчим часом (до початку 2011 року) поширений в усьому світі індійський культурний центр «Bhavan» з’явиться і в Україні. У його межах працюватимуть бібліотека, музична та кінозали. Чи варто говорити, що Україні також не зайвим було б подумати про відкриття подібних інституцій у Індії і не тільки?..

Щодо проблемних аспектів українсько-індійських взаємин, то це передусім візовий режим. Якщо українці проблем із індійськими візами не мають, то громадянам Індії отримати, припустимо, українську бізнес-візу дуже непросто. А формату візи туристичної не передбачено взагалі.

Окрім того, формат українсько-індійських відносин досі великою мірою обумовлюється російським фактором, визнає Борис Бондаренко. «Безумовно, російський фактор має великий вплив. І, відверто кажучи, не дуже позитивний. Хоча, думаю, зараз ситуація може поліпшитися, — прогнозує пан Борис. — Звісно, в своїй міжнародній політиці нам варто орієнтуватися на Індію, причому навіть більшою мірою, аніж на Китай. Тому що ми культурно ближчі одне одному. Ми можемо створювати багато спільних проектів. У нас є спільні інтереси. Звісно, такий договір про дружбу, як практикували за радянських часів (який передбачав щось на кшталт пакту, мовляв, коли на вас нападають, ми вас захищаємо) зараз укладати ніхто не буде, адже сьогодні модель відносин може бути виключно рівноправною. Разом із тим, Індія — країна вдячна. Якщо їй виказувати повагу, то вона на це обов’язково відгукнеться. Скажімо, на такому заході, як сьогодні (йдеться про прес-конференцію щодо святкування в Україні Дня незалежності Індії. — прим. «Дня») мав би бути хтось із керівників чи замів із МЗС, адже питання, які стосуються візових проблем — це їхня парафія. Але нікого, на жаль, не було. До речі, коли був візит Абдул Калама в Україну, то його також прийняли на неналежному рівні, дуже слабко. Загалом співпраця України зі східними країнами у мене часто викликає спантеличення. Я досі не можу збагнути, як так сталося, що коли Віктор Ющенко поїхав у Японію, то там він відвідав тільки інститут бджільництва... Отже, якщо Віктор Янукович має намір розвивати співпрацю з Індією, то це мало би починатися саме з цього заходу вшанування незалежної Республіки Індія.