За законом і на практиці,

Незважаючи на те, що рівність між чоловіками і жінками була політичним пріоритетом в Європі довгий час, проте поступ в цьому питанні розвивається дуже повільно. Навіть якщо жінки мають рівні права з чоловіками, вони не мають такого ж доступу до можливостей, що надаються чоловікам, і вимога ними своїх прав не завжди успішна. У деяких питаннях, наприклад, у різниці по зарплаті — підрахунки показують, що ця різниця наближується до 20% — в деяких країнах спостерігається регресія.

Ще один важливий показник у питанні рівності — це доступ жінок до участі в політичному житті: жінки допускаються до нього, але їхня участь у політичному житті, за деякими винятками, все ще незначна. 2003 року Рада Європи рекомендувала, щоб співвідношення участі чоловіків і жінок у директивних органах у політичному чи суспільному житті не опускалося нижче 40%. Проте нещодавно опублікований звіт засвідчує, що середня кількість жінок-міністрів — 28,6%, а в національних парламентах представництво жінок складає не більше 21,7 %. З 2005 року спостерігався деякий поступ, коли лише 19,9% міністрів складали жінки, але ситуація в парламентах не змінилася.

За останні десятиріччя найбільш дискримінаційні закони і норми були реформовані чи скасовані, і багато установок було змінено, включаючи позитивні акції на користь жінок. Проте жінки все ще не мають рівних можливостей, через структурні та соціальні проблеми, такі як, насильство, відокремленість у політичному та економічному житті, дискримінація в питаннях зайнятості й труднощі в поєднанні професійного й особистого життя.

Реальна рівність статей — це не лише рівність за законом, вона також означає, що у чоловіків і жінок рівні розуміння, повноваження, відповідальність і рівна участь у всіх сферах суспільного і політичного життя.

Рівність не обов’язково має означати однакове поводження з людьми, якраз навпаки. Насправді, до питання про нерівність між чоловіками і жінками слід підходити, використовуючи політику диференціації. За останні роки багато принципів було введено в Європі, включаючи позитивні дії, такі як квоти, програми для підтримки специфічних потреб жінок, сприяння освіті жінок, бізнес-проекти, керовані жінками. Вони дають несміливі результати, але ми маємо оцінити їх дію і сформулювати нові цілі, у разі, якщо вони недостатньо ефективні.

Нам потрібні конкретні дії, із специфічними цілями, щоб підвищити рівень участі жінок в директивних органах. Жінки мають бути фінансово незалежні, а уряди мають забезпечувати рівність на ринках праці.

Нам не потрібні супер-жінки — хто в змозі присвячувати роботі стільки ж часу, скільки і чоловіки, і в той же час піклуватися про дітей і домівку, потрібна культура рівного розподілу родинних обов’язків між чоловіками і жінками. Заходи щодо рівності статей потрібні, щоб допомогти батькам поєднувати професійне і родинне життя, наприклад, шляхом розвитку кваліфікованих послуг родинам, перегляду робочого і шкільного часу та рівного розподілу обов’язків по догляду і домашнім справам.

Питання гендерної рівності має посісти пріоритетне місце в політичних діях. Наявність ухилу в бік гендерної рівності в усіх суспільних принципах — те, що експерти називають «комплексним гендерним підходом» — тобто розробка суспільних бюджетів, спрямованих на специфічні і багатоманітні потреби чоловіків і жінок, і зростання позитивних дій, — все це має стати обов’язковими кроками.

Схоже, що живучість гендерних ролей і глибокі культурні чинники перешкоджають подальшому поступу. Лише впливаючи на корінь проблеми, можна домогтися ефекту. Потрібні зміни в культурі, зміни, які можна реалізувати лише через освіту в школах і в родині, і за повної зацікавленості мас-медіа. Поки зберігатимуться гендерні стереотипи, зберігатиметься дискримінація, тому що сьогодні вони, а не закони і норми, є ключовими перешкодами до просування жінок.

За умов нинішньої економічної і соціальної кризи існує ризик зниження уваги до питань рівності статей. Це було б помилкою. Принципи гендерної рівності мають розглядатися не як витрати, а як інвестиції. Вони можуть внести значний вклад у суспільство, шляхом повного використання здібностей, умінь і творчого потенціалу всіх членів суспільства, рівною мірою і чоловіків, і жінок.

Боротьба з дискримінацією — це довгий шлях, але треба скорочувати цю відстань. Нещодавно Барак Обама змінив історію, ставши першим афроамериканцем, обраним на пост президента Сполучених Штатів. Одного дня президентом США стане жінка, і це буде серйозною віхою. У Європі кілька жінок вже було обрано главами держав і урядів.

Лише один раз жінка була обрана Генеральним Секретарем Ради Європи. Я була першою жінкою, обраною заступником Генерального Секретаря. Те, що є досягненням на особистому рівні, може також вважатися невдачею системи. У майбутньому, коли вже не буде сенсацією новина про те, що жінка обрана чи призначена на важливу посаду, чи жінка досягла чогось, чого за десятиліття або століття домагалися лише чоловіки, рівність між жінками і чоловіками стане реальнішою.

Рівність між чоловіками і жінками за законом і на практиці — це невід’ємна частина прав людини і демократії. Ми не можемо дозволити зберігати нерівність, тому що без рівності демократія буде неповною.