Вибір за нами...

ЦВК учора остаточно підбила підсумки результатів першого туру. Якими є ці вибори для України, і що означають набрані відсотки лідерів? Свою оцінку «Дню» дав відомий письменник і громадський діяч Юрій ЩЕРБАК.

— Сьогодні Україна наближається до моменту істини, який може бути надзвичайно неприємним і тривожним. Команда, яка протягом довгого часу практично нічого не робила — зривала засіданні Верховної Ради, нещадно критикувала уряд, тягнула нас у минуле, пропонуючи розвернути зовнішню політику України на сто вісімдесят градусів, у першому турі перемагає. Це дуже негативна тенденція. Адже, на мій погляд, регіонали на чолі з їхнім лідером нездатні очолити загальнонаціональний рух України в майбутнє. Тому що вони керуються своїми партикулярними, регіональними, а не державними інтересами. Ніколи частина не може керувати всім цілим без урахування складностей історичного розвитку та особливостей країни.

— Разом із тим, у Віктора Януковича — понад 35% підтримки. Що це означає?

— Я ще після виборів 2004 року на сторінках газети «День» писав, що, попри ейфорію, перемога Віктора Ющенка не була такою переконливою. Оскільки був дуже великий відсоток людей, які проголосували за Януковича. Я ще тоді казав, що треба вивчити цей «феномен» і розібратися, в чому причина. Окрім того, що люди асоціюють себе з певним регіоном — він «свій», є щось іще. Цим «чимось іще» виявився етнічній фактор. Адже навіть у регіонах, де мешкали 13% етнічних росіян, проголосували за Януковича. Тобто ідея української України була прийнята частиною росіян негативно. До них тоді не змогли донести, що Україна їм нічим не загрожує. Просто є речі, які вони повинні поважати, наприклад — українську мову. На жаль, ми навіть сьогодні не розуміємо природи цього феномену.

Величезним провалом тієї команди, яка сьогодні відходить, є те, що після перемоги помаранчевої революції вона так і не змогла розпочати серйозний діалог зі сходом і півднем, хоча там є багато людей, які асоціюють себе з Україною. Я можу навести певну аналогію. Американські вибори останніх років показують, що США всередині глибоко поділені. Наприклад, в той час, коли за представника демократів Альберта Гора на президентських виборах 2000 року проголосувала найбільш освічена та інтелігентна частина американців, то за більш примітивного Джорджа Буша-молодшого — менш освічене, сільське населення. Я не хочу проводити прямої аналогії з Україною, але є розуміння того, що примітивна людина, яка ніяких складних істин не проголошує, не розуміє і не знає, впливає на певну частину електорату, який, у свою чергу, не хоче мати справи зі складними політичними матеріями. У таких регіонах, якщо ти хочеш бути президентом, потрібно вміти підтирати ніс рукавом піджака і лаятися. У певних регіонах це притаманне й Україні.

Що стосується результатів Тимошенко. Чесно кажучи, я сподівався на різницю не більше ніж 6%, але вийшло 10% — цей результат розчаровує. Я гадаю, що тут якраз 5 — 8% забрав чинний Президент, який весь вогонь зосередив саме на чинному прем’єр-міністрові, не розуміючи того, що прокладає шлях до влади Януковичу? Історія ще покаже, яка це була хибна стратегія і які будуть наслідки такої політики.

Тимошенко — це людина майбутнього, а не минулого. Вона розуміє, які виклики стоять перед сучасною Україною, і вміє швидко реагувати на них.

— При всіх мінусах Президента Ющенка треба віддати йому належне: він забезпечив проведення демократичних виборів. Як відомо, він їх програв, набравши лише п’ять з половиною відсотків, але питання в іншому — хто після Ющенка продовжуватиме ті позитивні напрямки в гуманітарній політиці, які проводив нинішній Президент?

— Я вам вдячний за це запитання. Дійсно, гуманітарна політика Ющенка заслуговує на дуже серйозний аналіз і, зрештою, на позитивну оцінку. На сто відсотків можна погодитися з усім тим, що він говорив за останні місяці своєї президентської каденції. Шкода тільки, що його слова розходилися зі справами, які впродовж п’яти років не вкладалися ним у систему державних рішень. Я вважаю, він би був прекрасним (якби існувала така посада) духовним лідером нації. Людина, яка, безперечно, любить українську історію, мову, розбирається в сплетіннях нашої минувшини, заслуговує на повагу. Але посада президента передбачає елементи побудови державності та захисту людей. На жаль, в останньому Ющенко іспиту не склав. Можливо, на це були об’єктивні причини, пов’язані зокрема з його хворобою, — час покаже.

Ющенко — це людина, яка не об’єднує навколо себе, а роз’єднує людей. 2004-го його буквально вносили на руках в президентський палац, але поступово вся його команда розпалася. Він — людина, яка не має постійної команди, а має примхи, на яких державну політику не побудуєш. Ющенко сам рубав той сук, на якому сидів, тому, зрештою, залишився без фракції і партії, а в Секретаріаті постійно опинялися якісь випадкові люди. Для мене державною фігурою номер один є Вінстон Черчилль, який під час Другої світової війни не поділяв націю на поганих і хороших, а брав найкращих. Дякувати Богу, зараз не війна, але вміння балансувати — це ознака високої державної мудрості, якої, на жаль, не вистачило Віктору Андрійовичу.

Сьогодні ми повинні розуміти, що наш вибір критично обмежений. На арені залишилася єдина представниця «помаранчевих» — того табору, до якого ворожо ставиться і сусідня країна, і Партія регіонів, — це Юлія Тимошенко. Вона повинна мобілізувати всі сили і виграти ці вибори, бо лише тоді зможе проводити ту гуманітарну політику, про яку ми говоримо. Якщо Юлія Володимирівна виграє президентські вибори, я думаю, вона прислухається до голосу націонал-демократичних та патріотичних сил і призначить на посади достойних людей, які відповідатимуть за гуманітарну політику. Якщо ж виграє Янукович, то буде поставлено величезний хрест, у тому числі, і на спадщині Ющенка.

— Як прокоментуєте третє та четверте місця президентської гонки?

— Тігіпко мені сподобався. В чому була його перевага? По-перше, він відносно нове обличчя, бо своєчасно зник з екранів телевізорів і з’явився лише за чотири-п’ять років. По-друге, в нього, як кажуть телевізійники, є картинка — гарний образ. Ті, хто займається кастингом акторів для кінофільмів, знають, що людина в житті і людина на екрані — це різні люди. У Тігіпка дуже позитивний образ на екрані. По-третє, він не вживав брудних методів боротьби проти своїх опонентів, що, безумовно, сподобалося виборцям. По-четверте, він дуже скромно тримався в рамках економіки, не ліз у драматичні питання, які роз’єднують Україну. Позитивом є те, що він зробив ставку на малий і середній бізнес, а також на збереження наших стратегічних напрямків: промисловості та сільського господарства.

З другого боку, мені дуже не сподобалося, коли в день голосування на виборчій дільниці він говорив російською мовою. Йому треба розуміти, що загравання з російськомовними українцями, особливо в тих областях, де етнічні українці складають більшість, ні до чого позитивного не призведе. Якраз це говорить про те, що у блоці гуманітарних питань йому не вистачає розуміння, як треба балансувати.

Зрештою, Тігіпка я знаю давно. Пам’ятаю, коли ще в ранзі віце-прем’єр-міністра з питань економіки він приїздив у Вашингтон. Варто зазначити, тоді він справив дуже добре враження. Тігіпко людина динамічна, його феномен серйозний і цікавий. Тому, я вважаю, він був би хорошим прем’єр-міністром в уряді Тимошенко. Тандем Тимошенко — Тігіпко міг би викликати позитив як на заході, так і на сході України. Плюс такий тандем мав би позитивне сприйняття з боку Росії. У разі їхньої спільної роботи Україна отримала б серйозний імпульс для розвитку в майбутньому.

Що ж до Яценюка, відверто кажучи, в ньому я розчарувався. Я просто не очікував, як така розумна й інтелігентна людина може взяти на себе роль мачо, такого собі крутого українського парубка. Роль Сталлоне — це ж зовсім інший тип. Я гадаю, що йому це підказали його цинічні політтехнологи, і, на жаль, він узявся грати цю роль, але ж грав її по-аматорському. На мою думку, якщо він переосмислить цю не дуже втішну кампанію, в нього є політичне майбутнє. Йому потрібно просто слідувати своєму власному образу, і тоді буде все добре.

— Ви говорите про об’єднання, але ж як Тігіпко, так і Яценюк одразу заявили про своє небажання когось підтримувати. До речі, їхнім виборцям як тепер вести себе — взагалі не йти на вибори?

— Виборці Тігіпка та Яценюка — це виборці молоді, динамічні, освічені, інтелектуальні, які хочуть бачити Україну самостійною, інтегрованою в Європу країною. Я думаю, що значна їхня частина голосуватиме за Тимошенко. Звичайно, буде дуже шкода, якщо ці виборці віддадуть свої голоси людям, які хочуть просто наварити побільше сталі, збути її за кордон за півціни і заплатити своїм працівникам за роботу в п’ять разів менше, ніж у Європі.

— На вашу думку, які реальні шанси співпраці Тимошенко та Тігіпка або Тимошенко та Яценюка?

— Важко сказати, це залежить від мудрості Сергія Леонідовича та Арсенія Петровича, втім, головним чином — від мудрості Тимошенко. Їй мусить належати ініціатива. У Януковича місця для Тігіпка, який вже мав досвід співпраці з Віктором Федоровичем, і Яценюка точно немає. Одним словом, це проблема вибору Тігіпка та Яценюка.

— А можливо, вони налаштовані на самостійний шлях, тобто — майбутні місцеві вибори, ймовірні парламентські вибори?

— Я не думаю, що ці люди настільки амбітні, в доброму сенсі цього слова, щоб не розуміти свою необхідність країні сьогодні. Вони вже продемонстрували своє значення як національні, а не місцеві лідери, тому їм необхідно нині зробити свій вибір. У свою чергу хочу зазначити, що заклики до громадян не йти на вибори — це прокладання шляху до президентства Януковича. Якщо хтось не прийде голосувати — це означає, що він голосує за Януковича.

— До речі, стосовно явки виборців...

— На мій погляд, від явки зараз залежить результат цих виборів. Доля голосування в руках тих, хто не прийшов на вибори в першому турі. Нинішня карта виборця абсолютно повторює карту виборця, яку привів Семюєль Гантінѓтон у своїй книзі «Зіткнення цивілізацій». Там він навів карту голосування за Кучму та Кравчука в 1994 році. Сьогодні повторюється та сама картина — центральна та західна частина України голосують за Тимошенко, південна та східна — за Януковича. Звичайно, за нормальних демократичних умов можна було б говорити про компроміси, але «сині» на компроміси не підуть — це зрозуміло, — вони вже сьогодні уявляють себе переможцями.

— За час виборчої кампанії суспільству послідовно нав’язували думку про існування тільки двох кандидатів — Тимошенко та Януковича, хоча насправді альтернатива була. У формуванні такої думки брали участь усі: кандидати, їхні штаби, навіть експерти та журналісти. В результаті ми маємо сьогодні вибір «із двох зол». Хто відповідальний за це?

— Але треба бути відвертим: прогнози щодо цих двох кандидатів повністю виправдалися. Звичайно, велику роль відіграли самі кандидати та їхні штаби, які нав’язували суспільству думку про двох кандидатів. Але, на жаль, ще перед виборчою кампанією було ясно, що Президент не зможе скласти конкуренцію. До того ж, не можна говорити, що спочатку була нав’язана думка, а потім проголосували. Це не так. Від самого початку було зрозуміло, що йде боротьба між цими двома кандидатами, і виборці у своїй більшості саме на них і орієнтувалися.

— Щодо виборців: нещодавно в своєму коментарі «Дню» соціолог Євген Головаха зазначив, що результати цьогорічних виборів означають неготовність українського суспільства до якісних змін. Ви погоджуєтеся з ним?

— Подобається нам це чи ні, суспільство є таким, яким воно є. Водночас, говорячи прагматично, слід зазначити, що ми вже далеко відійшли від свого радянського минулого. Навіть факт забезпечення демократичного проведення виборів — це вже свідчення еволюції суспільства. Так, Україна внутрішньо не єдина, але навіть у розвиненій Європі немає єдиних націй. Той же Брюссель, який постійно повчає нас демократії: вони ж (Бельгія) на грані розвалу!

Я переконаний, що в другому турі знайдуться люди, які зможуть об’єднати країну. До того ж, по 10% Януковича на заході й Тимошенко на сході — це перші ознаки взаємопроникнення ідей. Через одне-два покоління виборців ми вийдемо на нормальний режим, хоча різниця між Галичиною і Кримом, звичайно, залишиться. Відстань, яку долала Європа за сотні років, ми мусимо подолати за десятки — це наше історичне завдання. Сьогодні ми на цьому шляху.

— Чи можна назвати результати виборів в Україні «перемогою» Росії і «поразкою» Заходу?

— Можливо, зовні це так виглядає, але які сюрпризи несе в собі історія для нас, ми не знаємо. Так, Росія сьогодні дещо стримано, але вже радіє. Це можна помітити навіть по виступах деяких російських спостерігачів. Адже для Росії головним було, щоб Ющенко програв, бо всі проблеми україно-російських відносин вони пов’язували з ним. Але це ж не так. Проблеми об’єктивно виникали іще десятки і сотні разів виникатимуть. Ющенко, можливо, висловлював якісь історичні погляди, які не подобаються Росії, але ж за великим рахунком Росії взагалі не подобається незалежність України.

«Поразка» або «перемога» — це сьогоденний погляд. Так, можна сказати, що «перемогла» Росія, бо перше місце зайняв її вірний учень і послідовник Янукович. Очевидно, він і надалі намагатиметься виконувати всі накази і прохання російського керівництва, але що буде далі, чи стане ця перемога справжньою перемогою, сказати важко.

— Але, здається, Юлія Тимошенко не гірше за Януковича «співпрацює» з російським керівництвом. Чого варті лише газові угоди річної давнини...

— Якщо говорити про відповідальну політику, то без Росії не обійтися. Але вона, у свою чергу, має визнати нашу незалежність, тобто мова йде про ступінь нашої внутрішньої, духовної, політичної самостійності. Втім, хіба немає протиріч між Францією та Англією або Францією і Німеччиною — але ж вони знайшли в собі можливості співіснувати. Нам треба розуміти, що Росія має право на свою трактовку історії, якщо тільки це не виглядає кумедно, коли придумують якісь комісії, щоб підправляти історію. Україна, в свою чергу, теж має право на свою історію — має право нагадувати, хто такий був гетьман Мазепа, якими були україно-російські відносини на той час та інше. Але все це не повинно шкодити нашій співпраці.

— Чи є різниця для Заходу, Росії, з ким співпрацювати — з Януковичем чи Тимошенко?

— Президент Європейської народної партії Вільфред Мартінс привітав Юлію Тимошенко з проходженням у другий тур виборів і сказав: «Пані Тимошенко продемонструвала яскравий приклад сучасного лідерства, відповідальності та політичної мужності. ЄНП висловлює свою підтримку Юлії Тимошенко в другому турі, оскільки вона є єдиним демократичним і проєвропейським кандидатом». Саме тому Європейська народна партія закликає своїх партнерів в Україні, якими, до речі, окрім політичної сили Юлії Тимошенко є і «Наша Україна», «підтримати кандидата від демократичних сил, щоб завадити приходу до влади політичних сил минулого, зберегти ідеали помаранчевої революції та відкрити новий європейський шлях для України. Такими словами просто так не кидаються, ЄНП є однією з основ, на яких тримається Європейський парламент. Ось вам і відповідь Європи.

Щодо Росії, то зрозуміло, що їм зручніше працювати з Януковичем, тому що Тимошенко не буде маріонетково зручним партнером для РФ. Зрозуміло, що Росії необхідно мати в Україні ту людину, якій можна давати свої рекомендації.

— І все ж таки, на вашу думку, хто має реальні шанси стати президентом України?

— Формально, звичайно, найбільші шанси має Янукович — його відрив 10%. Фактично ж, якщо врахувати демократичний потенціал України, який треба мобілізовувати, Тимошенко має всі шанси на перемогу.

ДО РЕЧI

   Звернення тринадцяти

Відомі громадські діячі, члени Української Народної Ради, закликають виборців підтримати в другому турі виборів президента України кандидатуру Юлії Тимошенко. Відповідне звернення оприлюднене 25 січня 2010 року. Автори документа, переважна більшість яких у першому турі голосувала за Ющенка, нині відзначили, що «Україна опинилася в драматичній ситуації, коли вибір президента перетворюється на референдум щодо долі Української держави та її цивілізаційної орієнтації». Громадські діячі відзначають, що розуміють сильні та слабкі сторони діяльності Тимошенко, однак уважають, що саме вона здатна захистити найвищі національні інтереси України, сприяти зміцненню громадянського суспільства й забезпечити демократичний розвиток нашої держави, її європейський вибір. «Той, хто вважає, що ми не маємо вибору, що 7 лютого не треба брати участь у голосуванні, насправді робить вибір на користь В. Януковича. Пам’ятайте, В. Янукович — не самодостатній, а керований ззовні політик, який прагне повернути минуле, перетворити Україну на сателіта відроджуваної московської імперії з євразійським безнаціональним обличчям», — йдеться в документі. Під зверненням підписалися 13 авторитетних громадських діячів: Володимир Василенко, Богдан Горинь, Іван Дзюба, Іван Драч, Левко Лук’яненко, Юрій Мушкетик, Дмитро Павличко, Володимир Пилипчук, Мирослав Попович, Роланд Франко, Юрій Щербак, Олег Чорногуз, Ігор Юхновський.

«Кожний український виборець-державник повинен прийти на виборчу дільницю 7 лютого і проголосувати у другому турі президентських виборів за єдиного кандидата, з яким Україна має майбутнє, — за Юлію Тимошенко». Таке переконання в окремому зверненні «До українців доброї волі» висловив колишній дисидент, член Національної спілки письменників та Національної спілки художників України Богдан Горинь. «Тільки такому непересічному політику до снаги справитися з президентськими обов’язками, послідовно відстоювати інтереси України на міжнародній арені, дбати про територіальну цілісність держави!» — зазначив громадський діяч про чинного прем’єр-міністра. Також Горинь звертає увагу на те, що «тепер збанкрутілі політики та продажні політтехнологи намагаються нав’язати людям думку, що Тимошенко й Янукович — одне й те ж». Горинь не сумнівається, що теперішні кандидати в президенти — це два різні полюси. «Тимошенко — полюс державницьких національних інтересів, тоді як Янукович — полюс антинаціональної спрямованості. Десятки разів Янукович бив себе у груди, як він домагатиметься запровадження в Україні другої державної мови, політико-економічної інтеграції з Росією, тоді як Тимошенко впевнено й послідовно відстоює принцип єдиної державної мови та європейське майбутнє України», — наголосив колишній дисидент.