Особлива пам’ять
У Каневі відкрито меморіальну дошку видатному перекладачу Євгенові Поповичу![](/sites/default/files/main/openpublish_article/20091024/4192-1-3.jpg)
22 жовтня в Каневі відбувалася урочиста церемонія відкриття меморіальної дошки Євгенові ПОПОВИЧУ (1930—2007). Євген Оксентійович — видатний перекладач і громадський діяч. Його називають одним із фундаторів вітчизняної перекладацької школи, що сформувалася у 1960—1970-ті роки і символізувала виклик прогресивної національної інтелігенції тодішній тоталітарній системі. Перекладав з німецької мови на українську прозу Г.Лессінѓа, Т.-А. Гофмана, Генріха Белля, Германа Гессе, Е.-М. Ремарка, Макса Фріша, Мартіна Вальзера, Франца Кафку, а також німецькомовні твори Ольги Кобилянської. Лауреат літературних премій імені Максима Рильського і Миколи Лукаша. Товаришував із Іваном Світличним, Василем Симоненком, Миколою Лукашем, Ліною Костенко...
Пам’ятний знак Євгенові Поповичу відкрито в Канівському училищі культури і мистецтв (колишньому педучилищі), де перекладач навчався. Крім того, він родом із цих країв — із села Межиріч, що за кілька кілометрів від містечка. «Різні народи по-різному вшановують своїх видатних людей, — зазначила Ліна Костенко.
Бувають різні пантеони, піраміди... А буває особлива пам’ять. Я десь читала, що в датському місті, де народився Андерсен, є його сліди. Обведені слідочки до того будинку, куди він ходив. І таке відчуття, що там ходила його душа. Як ви розумієте, у нас слідочків вже ніде не можна обвести, через те, що повсюди асфальт, до того ж їх зачовгають, заїздять машинами... І, власне, та пам’ятна дошка, яка сьогодні відкривається, і є особливий вид пам’яті. Причому вона ніколи не зітреться. Дошка буде доти, допоки стоятиме училище. А училище стоятиме, допоки буде Канів. А Канів вічний! Євген — найбільший друг всього мого життя! Євген і його Оля. (дружина Ольга Сенюк — теж перекладач. — Ред.).
І дуже нестерпно думати про те, що він не з нами. Так Бог дав нам: ввімкнув ближнє світло свідомості, бо якщо дальнім подивитися, то тяжко зрозуміти, що такої людини немає вже на світі. У це я не вірю! Світова культура — високовольтна лінія духу. Якраз такий перекладач, як Євген, був тим духовним ретранслятором, і без нього як провідника цієї культури в українську літературу не уявляю нашої літератури. Знаєте, коли він відпливав на той світ у тому останньому човні-труні, я не знала, що робити. То відпливав мій друг. Але страшніше було, що в тому човні відпливав цілий материк української культури. Насамкінець хочу сказати от що: Євген дуже любив канівську землю. І я вдячна, що канівська земля його любить і пам’ятає».
Щороку в місті проводяться науково-практичні конференції, де ,зокрема, розглядаються роботи про життя і творчість відомих земляків. На одній із них, за словами заступника міського голови Валентини Пуляєвої, було вирішено рекомендувати міській раді присвоїти звання почесного громадянина Канева Євгену Поповичу.