Краса Різдвяної ночі ...у березні
У Київському муніципальному академічному театрі опери та балету для дітей та юнацтва не залишились байдужими до 200 річниці від дня народження класика Миколи Гоголя, поставивши оперу М.Римського-Корсакова «Ніч перед Різдвом» (режисер Лариса Моспан-Шульга).
До речі, у театрі це вже третя опера відомого російського композитора — вистави «Казка про Царя Салтана» та «Кощій безсмертний» досить знані та вшановані як дитячою, так і дорослою глядацькою аудиторією.
Проте, окрім данини великому Гоголю, постановка вистави «Ніч перед Різдвом» є своєрідною духовною грою з глядачем, адже фольклорні традиції, передбачені фабулою твору, народні інтонації у музиці, та ще й певна ментальна ностальгія й асоціації із культовими кіноверсіями гоголівських текстів — все це робить постановку театру опери та балету близькою для сучасного глядача.
З кожним новим акордом вистави «Ніч перед Різдвом» глядач все глибше занурюється у казку. І відчуття казковості множиться із зміною сценографічних картинок (художник Людмила Нагорна). От він потрапляє до українського села, де готуються до Різдвяних свят, а от — до будинку прекрасної Солохи (Любов Канюка), яка знаходить притулок, а вже потім і схованку для кожного зі своїх залицяльників. А от — покої цариці, до якої завітав коваль Вакула (Анатолій Гурін), щоб попрохати черевички для своєї коханої Оксани (Тамара Ходакова). Звісно, складно залишитися байдужим і до такого симпатичного персонажа, як Чорт (Віктор Плетюх), популярного у слов’янській міфології. Окрім швидкої зміни декорацій та картин, вистава насичена візуальними ефектами, котрі не відволікають від сприйняття дійства й не засмічують сценічний твір зайвими видовищними витівками. Скоріше, навпаки, вони створюють неповторну емоційну атмосферу вистави. І, не зважаючи на те, що надворі — березень, краса різдвяної засніженої зоряної ночі вражає. До того ж плетені елементи декорацій немов заплітають у свою канву всі ті потаємні смисли, пропоновані не лише Миколою Гоголем, але й творцям вистави.
Глядач зчитує ідею про те, що уся чортівня — це лише темні сторони людського існування: вона живе в душі людини, і лише людина може її подолати. Звісно, окрім різдвяних ритуалів, у виставі представлена чудова традиція народу вірити у краще, мати в серці любов та добро — саме ця віра дає нам неймовірну силу й вміння робити справжні дива. Язичницькі традиції органічно переплітаються із християнськими мотивами, вірою у Бога, вказуючи на наявність незаперечних духовних святинь українського народу. Крім того, візуальний ряд вистави не просто зберігає гумор геніального Гоголя, але й, здається, вносить додаткову родзинку, наближаючи оперу «Ніч перед Різдвом» до сучасних реалій.
Значне психологічне, смислове й, звісно, емоційне навантаження у виставі мають масові сцени, які, здається, й визначають національний колорит постановки. Адже за українською культурною традицією, народ завжди був виразником суспільних думок, поглядів, мав право вирішувати власну долю. Саме тому гуляння хлопців та дівчат, танці в палаці цариці (справжні хореографічні витвори Алли Рубіної) додають виставі естетичної опуклості, насиченості. А мандри акторів глядацькою залою роблять оперу неймовірно живою, даючи змогу глядачеві й самому стати учасникам дійства й хоча б на мить доторкнутися до такої далекої, але, в той самий час, прекрасної старовини.
