Тернистий шлях до оздоровлення

Зараз існує єдина думка, що американська рецесія — якій уже більш як рік — імовірно, буде тривалою й глибокою й що вона вплине майже на всі країни. Я завжди вважав, що ідея — ніби те, що сталося в Америці, не зачепить весь інший світ, була міфом. Події свідчать, що так воно і є.

На щастя, нарешті Америка має президента, який розуміє суть і серйозність проблеми і який узяв на себе зобов’язання розробити сильну стимулюючу програму. Це, разом з узгодженою дією урядів на місцях, означатиме, що економічний спад не буде таким суворим, яким міг би бути в іншому разі.

Федеральна резервна система США, що сприяла створенню проблеми за рахунок надмірної ліквідності й слабкого регулювання, намагається відшкодовувати збитки шляхом наповнення економіки ліквідністю; спроба, яка щонайбільше просто завадила ситуації погіршитися. Не дивно, що ті, хто допоміг створити проблему й не бачив наближення лиха, не досягли успіху в розв’язанні проблеми. Наразі динаміка економічного спаду визначена, й ситуація може погіршитися раніше, ніж вона поліпшиться.

У певному розумінні Федеральна резервна система нагадує п’яного водія, який, раптово усвідомивши, що з’їжджає з дороги, починає вихляти з боку в бік. Відповідь на брак ліквідності — ще більше ліквідності. Коли економіка почне одужувати й банки почнуть давати позики, чи зможе вона плавно вилучити зайву ліквідність із системи? Чи не зіткнеться тоді Америка з інфляцією? Або, що більш імовірно, чи не відреагує Федеральна резервна система в наступний момент підйому надто гостро, завадивши оздоровленню на його початковій стадії? Отримуючи нестабільну допомогу у вигляді миттєвих рішень, ми не можемо бути абсолютно впевненими в тому, що нас чекає.

Однак я не впевнений, що існує відповідна оцінка деяких основних проблем, які стоять перед світовою економікою, без якої малоймовірно, що нинішня глобальна рецесія поступиться місцем здоровому зростанню — незалежно від того, як добре виконує свою роботу Федеральна резервна система.

Тривалий час США відігравали важливу роль у підтримці світової економіки. Часто критикувалося марнотратство Америки — найбагатша країна світу не могла жити своїми коштами. Але, можливо, світ має бути вдячним, бо без американського марнотратства світовий сукупний попит був би незначним. У минулому цю роль виконували країни на шляху розвитку, здійснюючи торгівлю й знижуючи фінансовий дефіцит. Але вони сплатили високу ціну, й зараз у моді фінансова відповідальність і консервативна монетарна політика.

Дійсно, чимало країн на шляху розвитку, боячись здати МВФ свій економічний суверенітет — як це відбувалося під час азіатської фінансової кризи 1997 року, — накопичили сотні мільярдів доларів у резервах. Гроші, вкладені в резерви, є невитраченим прибутком.

Більше того, зростаюча нерівність у більшості країн світу означала, що гроші прийшли від тих, хто зміг би їх витратити, до тих, хто живе заможно й не може їх усі витратити, хоч би як намагався.

Ненаситний апетит світу на нафту — і його нездатність і небажання виробляти — є третім чинником. Зростання цін на нафту сприяло тому, що гроші прямували в країни, багаті на нафту, що знову сприяло надлишку ліквідності. Хоча ціни на нафту знизилися на даний момент, здорове економічне зростання знову сприятиме їхньому злету.

Якийсь час люди говорили майже зі схваленням про надлишок ліквідності. Але це був усього лише зворотній бік медалі, це було те, що хвилювало Кейнса, — незначний світовий сукупний попит. Пошук способів отримання прибутків сприяв використанню необдуманих засобів для досягнення цілей і прийняттю ризикованих рішень, які лише посилили кризу.

Декілька років тому було хвилювання з приводу неорганізованого розкручування «глобальних дисбалансів». Сучасну кризу можна розглядати як частину цього процесу, але було зроблено мало для того, щоб розв’язати ключові проблеми, які спричинили цей дисбаланс. Нам потрібні не просто тимчасові стимули, а довгострокові рішення. Це не брак попиту, це результат того, що ті, хто міг би задовольнити свої запити, не мають достатньо коштів.

По-перше, ми мусимо продовжувати непокоїтися зростаючою нерівністю. Прогресивніше оподаткування прибутків допоможе стабілізувати економіку завдяки тому, що економісти називають «автоматичними стабілізаторами». Було б корисно, якби економічно розвинені країни виконували свої зобов’язання щодо надання допомоги найбіднішим країнам світу, збільшуючи свої бюджети на іноземну допомогу до 0,7% ВВП.

По-друге, світу необхідні величезні інвестиції, якщо він має боротися з глобальним потеплінням. Має значно змінитися транспортна система та структура життєзабезпечення.

По-третє, потрібна глобальна резервна система. Немає великого сенсу найбіднішим країнам світу давати позику найбагатшим за низькими відсотковими ставками. Система нестабільна. Доларова резервна система зношується й, імовірно, буде замінена на систему долар/євро або долар/євро/єна, які будуть іще менш стабільними. Щорічні емісії світової резервної валюти (яку Кейнс назвав «банкор», а МВФ називає СДР) могли б допомогти підвищити світовий сукупний попит і могли б використовуватися, щоб сприяти розвитку й розв’язанню проблем глобального потепління.

Наступний рік буде суворим. Питання, яке нам слід зараз поставити, — як збільшити ймовірність того, що ми нарешті увійдемо у фазу здорового зростання?

Джозеф Є. СТІГЛІЦ — професор економіки Колумбійського університету, лауреат Нобелівської премії з економіки за 2001 рік. Його остання написана в співавторстві з Ліндою Білмс книжка називається «Війна за ціну в три трильйони доларів: справжні витрати іракського конфлікту».