Що залишилося від конфуціанства?

Понадміру показна демонстрація співчуття і прозорості китайського уряду у відповідь на руйнівний землетрус у провінції Сичуань, здається, укріпила його владу та його зв’язки з простими китайськими людьми. Уряд та армія працювали пліч-о-пліч із легіонами добровольців і приватних відомств, щоб урятувати жертв землетрусу. Емоційне втішання, що висловив прем’єр-міністр Вень Цзябао тим, хто залишився живим, привернула увагу навіть непохитних циніків.

Але героїчні рятувальні операції не зможуть завжди допомагати уряду, так що варто поставити запитання, що може забезпечити політичну законність у довгостроковій перспективі. Зрештою, комунізм втратив свою здатність надихати китайців. Так що ж його замінить?

Більшість жителів Заходу вважає, що відповіддю є ліберальна демократія, як вважали й багато китайських лібералів у XX столітті. Але є й інша відповідь, що набирає форми старої і поважної традиції конфуціанства, яке відроджується урядовими чиновниками, допитливими інтелектуалами та простими громадянами.

Церемонія відкриття Олімпійських ігор підкреслить це відродження: вона представить не цитати Маркса, а висловлювання зі збірки афоризмів Конфуція. Такі висловлювання, як «Усі люди у світі — брати» і «Невже це не одне з найбільших задоволень у житті, коли до тебе приїжджають друзі здалеку?», сяятимуть для мільярдів людей у всьому світі, демонструючи краще, що може запропонувати китайська культура.

Однак тут ми стикаємося з неприємністю. Починаючи з династії Ханьшуй (понад 2000 років тому), китайські уряди використали найвідоміші політичні інтерпретації конфуціанства у своїх власних цілях. Конфуціанство об’єднувалося з легалізмом, іншою головною політичною традицією Китаю, щоб виправдати таку практику, як сліпу покору правителю, підкорення жінок і використання жорстоких покарань. «Офіційне» конфуціанство, що відроджується нині, може бути менш небезпечним — воно підкреслює соціальну гармонію, означаючи мирне вирішення конфліктів — але воно залишається консервативною етикою.

Але є ще одна інтерпретація конфуціанства, — давайте називати її «ліве крило конфуціанства» — що підкреслює зобов’язання інтелігенції критикувати погану політику, зобов’язує уряди забезпечувати матеріальний добробут людей і підтримувати тих, хто не може спиратися на сімейні відносини, закликає уряди прийняти відкритіший у міжнародному значенні світогляд і покладатися на моральні норми, а не на військову потужність для досягнення політичних цілей. Вона залишає відкритими основні метафізичні зобов’язання й приймає змішане та терпиме ставлення до релігійного життя. Вона підкреслює рівність можливостей в освіті, так само як і меритократію в уряді, при якій керівні посади розподіляються між найблагороднішими та найкомпетентнішими членами співтовариства.

Такі цінності зобов’язані своїм походженням «справжньому конфуціанству» Конфуція, Менцзи і Сюньцзи, яке існувало до того, як конфуціанство встановилося як державна ортодоксальність. В імперські часи критичну традицію просували такі вчені, як Хуань Цонгкси. Нині представники нового конфуціанського лівого крила, такі як Гань Ян, закликають до створення «конфуціанської соціалістичної республіки».

Конфуціанські вчені, такі як Цзян Цин, відкрито визнають, що їхня інтерпретація конфуціанства найближча до соціалістичних ідеалів: не до «фактично існуючого соціалізму» в сьогоднішньому Китаї, а до соціалістичних ідеалів, які відстоювали Карл Маркс та інші. Ця конфуціанська традиція прагне впливати на сучасну політику, але вона також залишається відділеною від державної влади та ортодоксальності, завжди готовою вказати на розходження між ідеалами та дійсністю.

Дійсно, відступ лівого крила конфуціанства від статус- кво саме і є таким моментом: воно призначене для того, щоб забезпечити моральну норму для суспільних критиків і щоб надихнути уявлення про бажане політичне майбутнє. На відміну від комунізму, воно пропонує майбутнє, яке бере свою законність з традиції і спирається на те, що може запропонувати минуле — в тому числі й соціалістична традиція — замість того, щоб руйнувати його.

Так що ліві конфуційці схвалюють інституційні реформи, стверджуючи, що для довгострокової стабільності та законності політичних установ необхідно, щоб вони були засновані на китайських традиціях. Цзян Цин виступає за трьохкамеральну законодавчу владу — демократично обраний Народний Дім, що представляє інтереси простого народу, Дім Зразкових Людей, щоб гарантувати благо всіх тих, кого стосується політика уряду, включаючи іноземців і групу меншин, Дім Культурної Безперервності, який підтримував би різні релігії та традиції Китаю.

Такі конкретні пропозиції щодо політичної реформи, які надихнулися конфуціанськими цінностями, рідко публікуються на китайському материку. Фактично, на публічні обговорення ліберально-демократичних установ накладено менше обмежень саме тому, що не багатьох китайців надихає ліберальна демократія західного стилю. Нині найжиттєздатнішою альтернативою політичному статус-кво Китаю є ліве крило конфуціанства.

Даніел А. БЕЛЛ — професор політичної теорії в Університеті Цзінхуа в Пекіні. Його остання книжка — «Нове конфуціанство Китаю: політика й повсякденне життя в суспільстві, що змінюється».