Ален Безансон про політику пам’яті та руйнування націй
Днями в Українському домі відбулася презентація книжки Алена Безансона «Лихо століття. Про комунізм, нацизм та унікальність голокосту» в українському перекладі Тараса Марусика. Ален Безансон — французький письменник, історик, політолог, який є автором двох десятків книжок і великої кількості статей та передмов на теми з історії Росії, СРСР та України. Вийшовши з рядів Французької компартії після викриття злочинів Сталіна, він як історик- початкiвець почав досліджувати історію СРСР та радянського комунізму, дошукуючи коренів комуністичної ідеології, яка спричинила мільйонні жертви. Переклад Тараса Марусика роботи «Лихо століття. Про комунізм, нацизм та унікальність голокосту» — це вже третя подібна праця перекладача. Раніше Тарас Марусик перекладав українською книгу Французи Том «Кінець комунізму» та дослідження Володимира Косика «Франція та Україна. Становлення української демократії (березень 1917 — лютий 1918)».
На презентації Ален Безансон змалював основні проблемні моменти, які він піднімає у праці. Книжка базується на моральному скандалі, який походить від гіперпам’яті стосовно нацизму й амнезії комунізму. Ален Безансон говорить: «Я не хочу докладно описувати цей твір, бо тема книжки жахлива, але вона відповідає певним моментам історії. Праця перекладена кількома мовами, а для мене дуже важливо, що світ побачив й український варіант. Те, що я хочу представити, буде не ідентифіковане, а, швидше, базуватиметься на порівнянні, тому що комунізм і нацизм — як два «однояйцеві близнюки». Обидва режими вважали, що вони віддають себе героїчним справам, у той час вбивали в таких масштабах, які до цього часу були невідомі людству. Я хочу назвати ті руйнуючі речі, які нацизм і комунізм зробили, передусім це — фізична руйнація».
Інтелектуальне руйнування — наступний аспект, який підкреслює автор у книзі. Він базується на тому, що людина під впливом обох систем підпорядковується простій схемі й тому довго не залишається розумною. Останнє, що називає автор, це — політичне руйнування. Він говорить, що нацисти хотіли створити уявну ієрархію, а комуністи прагнули підштовхнути суспільство, щоб воно стало новими кадрами спільноти. У кінцевому результаті обидва режими прийшли б до повного знищення людства, якщо б продовжували рухатися згідно зi своєю логікою, але є ліміти, бо треба зберігати владу. Єдиний комуністичний досвід, який справді просунувся до останньої межі, — це досвід Північної Кореї в рамках міжнародного сприятливого оточення.
Що ж стосується геноциду української нації — Голодомору 1932— 1933 років, то, за словами Алена Безансона, на Заході про це майже нічого не знають. Перед вченими він ставить завдання вивчати цей факт та передавати знання не тільки в західних країнах, а й безпосередньо в Україні: «Народи, які вийшли з комунізму, не знають історії, бо вона була сфальсифікована. Тепер український народ починає осмислювати себе, свою ідентичність...»
Жан-Поль ВЕЗІАН, Надзвичайний і Повноважний Посол Франції в Україні:
— Незважаючи на те, що переклад тривав п’ять років, книжка не втратила своєї актуальності, вона є дуже щільна й відповідає моменту, тому що посольство Франції разом із посольством Польщі готують симпозіум, який відбудеться у грудні цього року стосовно політики пам’яті. Цей семінар гармонійно сполучається з цією книжкою.
Микола ЖУЛИНСЬКИЙ, академік, директор Інституту літератури НАН України:
— Я роботу оцінюю високо, адже це чи не одна з перших книжок про Голодомор, особливо французький, адже Франція й досі не визнає факту геноциду, тому честь авторові, бо він справді є мужньою людиною. Але Алену Безансону варто було б згадати про рух ревізіоністів, їхнє бачення і тлумачення. Це б наблизило автора книжки до очікуваних пошуків істини в українському суспільстві. Друге — залишається незрозумілою річчю, чому світ мовчав, адже всі керівники провідних держав не могли не знати, що коїться. Питання про ідеологів й організаторів Голодомору не розкрите. Я б побажав авторові віддзеркалення таких і подібних проблем, і тоді книжка була б ще резонанснішою. Але білі плями, що існують в історії ХХ століття, не надають оптимізму в пошуках істини й віри в те, що її досконале вивчення можливе взагалі.
Тарас МАРУСИК, перекладач книжки, завідувач відділу з питань мовної та етнонаціональної політики Секретаріату Президента України:
— Приїзд Алена Безансона — значна подія для всіх нас. Київ хоча б на ці дні став простором Алена Безансона. До французького видання ми додали два дуже важливі виступи Алена Безансона під час 65 і 70-ої роковин голодоморів у Парижі. Це стаття «Війна більшовиків проти селян (1933 р.)», а також праця під назвою «Майбутнє Росії — доля середньої держави», яка була написана одразу після того як Володимир Путін вперше став президентом Російської Федерації. Хочу подякувати Українському інститутові національної пам’яті й Конгресові національних громад, які на останньому етапі підтримали друк книжки.
Кілька думок про українське видання книжки А. Безансона «Лихо століття»
Чи комунізм був таким самим злом, яким був нацизм? Чи заслуги народів СРСР під час Другої світової війни та організований в різних країнах (партизанський) рух опору, що певною мірою також сприяв перемозі над нацизмом уповноважують до висновку, що комунізм був менш злочинним режимом, ніж нацизм? Чому нині в Європі можна безкарно величати основоположників більшовицького терору Леніна та Сталіна, а публічне пошанування Гітлера в багатьох країнах автоматично викликає не лише моральний осуд, або й кримінальну відповідальність? Дійсність така, що нацизм підлягає всюди категоричному засудженню, а до злочинів більшовизму-комунізму ставлення поблажливе. Чому? Здавалося б, відповіді на такі запитання мали б дати дискусії, насамперед у тих суспільствах, що зазнали трагічного досвіду від обох людиноненависницьких тоталітарних режимів, як, наприклад, Україна.
Тим часом тема злочинів більшовизму та нацизму спалахнула у формі дискусії в другій половині дев’яностих років у Франції — після того, як 1995 р. видано книгу історика Франсуа Фюре (1927—1997) під назвою «Кінець однієї ілюзії. Есе про ідеї комунізму в ХХ столітті», що викликала жвавий обмін думками не лише в інтелектуальних колах Франції, а й далеко поза її межами. Дискусія продовжилася після публікації 1997 р. статті іншого французького історика Алена Безансона під назвою «Пам’ять про більшовизм і його забуття, а пізніше — книги «Лихо століття. Про комунізм, нацизм та унікальність голокосту», з якою вже має нагоду ознайомитися й україномовний читач.
Хтось мудрий сказав, що все потрібно пережити два рази. Один раз по- справжньому, а другий раз — у своїй голові. Схоже, саме так сталося й у випадку згаданих двох визначних французьких дослідників. Обоє вони — Фюре і Безансон — після війни короткий час були членами французької Компартії. Після відомої доповіді Хрущова на ХХ з’їзді КПРС 1956 року про злочини Сталіна (але не сталінізму) обоє покинули лави КПФ і почали займатися вивченням природи і спадщини більшовизму-комунізму. Втім, у післявоєнній Франції дискусія про комунізм (сталінізм) завжди була нормальним явищем у нормальній демократичній країні. Свій, «український» погляд про наше недавнє тоталітарне минуле мусимо виробити самі. І в першу чергу для себе. І належні висновки з цього — також, «щоб не сонним снились всі неправди».
«Хоча історичні причини виникнення комунізму та нацизму є різні, а їхні ідеології ворожа одна одній, їх можна порівнювати як два прояви одного жанру», — вважає Безансон. Обидві ідеології вдаються до фальсифікації добра.
Для нацизму добро — це потреба відновлення «природного порядку», зіпсованого, на думку нацистських ідеологів, історією (християнством, демократією, більшовизмом і євреями).
Якщо нацисти ненавиділи Бога Авраама (Старий Завіт), то комуністична доктрина зненавиділа всіх богів, особливо ж Бога християн. Однак, не відмовилася від елементів релігії (справедливість, рівність, свобода) й використала їх для «нової релігії». Потрібно було за допомогою підступної брехні й комуністичної педагогіки усунути з практичного життя й зі свідомості людей почуття, що Десять божих заповідей регулюють міжлюдські стосунки й переконати їх, що «стара» мораль заважає подоланню несправедливості, побудови «нового порядку» між людьми. Найголовнішою спільною рисою комунізму і нацизму є те, що вони наділили себе правом, ба навіть обов’язком, убивати й чинили ті вбивства досить схожими методами, і то в масштабі, ще не знаному в історії». Це є, власне, одна з головних тез А. Безансона, якою він розпочинає своє дослідження.
Міркуючи про голокост, А. Безансон приділяє свою увагу й українській трагедії — Голодомору 1932—1933 рр. і пише про «український геноцид», що забрав життя від п’яти до семи мільйонів українців. Окрема подяка належить перекладачу та упоряднику україномновного видання книги А. Безансона Тарасу Марусику за чудовий переклад і дуже корисні примітки до тексту.
