Вечір Поезії й Пам’яті
В четвер у Будинку письменників відбулася презентація нової збірки віршів відомої української письменниці і поетеси Наталі Дзюбенко-Мейс. Нова книга називається «День холодного сонця» і присвячена Джеймсу Мейсу — чоловікові поетеси, відомому в Україні досліднику Голодомору, який не так давно помер. На першій сторінці нової книги читаємо: «Мій сонячний друже, кохана людина, тепер ти навік в небесах України». (Наші читачі добре знають, що Джеймс Мейс, як раніш у США, так і до самої своєї смерті в Україні невтомно займався дослідженнями українського Голодомору і присвятив цій темі чимало наукових і публіцистичних праць, зокрема, на сторінках газеті «День», які згодом вийшли окремою книгою «День і вічність Джеймса Мейса» у серії «Бібліотека газети «День»).
Поздоровити Наталю Дзюбенко-Мейс із виходом книги поезій «День холодного сонця» прийшло чимало людей, у тому числі відомих поетів і вчених. З естради лунали поезії авторки у виконанні професійних акторів, виступали друзі й шанувальники поетеси, а також поети і вчені. Так, Іван Драч сказав, що для Мейса «Україна була Наталкою, а Наталка — Україною». На його думку, в новій книжці авторки зображена трагедія сучасної беззахисної України. Микола Жулинський вважає, що в поезіях відкрилося внутрішнє «Я» авторки. Її поезія — то велика правда, образність, високий поетичний стиль Наталки. Читати ці вірші — радість, бо за начебто-то простотою змісту відчуваєш дійсну глибину.
Станіслав Кульчицький розповів, що з Мейсом він познайомився раніше, ніж з Наталкою; а пізніше зрозумів, що без Наталі не було б того Мейса, «Великого Українця», якого ми знали. Пан Кульчицький високо цінує внесок Мейса в формування історії українського Голодомору. Адже Мейс досліджував цю трагічну сторінку в США — ще тоді, коли були живими дійсні свідки Голодомору (70-ті роки). Зараз їх уже немає, адже 75 років Голодомору — то довжина людського життя. Тому дуже важливо випустити чотирьохтомник Конгресу США, присвячений Голодомору — там свідчення дорослих людей, а не тих послідуючих поколінь, які знали про Голодомор тільки з оповідань старших.
Вірші Наталі Дзюбенко-Мейс не можна сплутати з будь-чиїми. Ось яскравий приклад: «У темних стінах нашого мовчання так холодно було — не приведи. Я ще не знала, що усе востаннє і що ніколи вже. І назавжди. Не доторкайсь — болить. І, ради Бога, не треба показного співчуття. Це все-таки, надіюсь, ненадовго — лиш на одне-однісіньке життя».
Особливу увагу привертає розділ «Повернення вітрів», де є багато біблійних мотивів. Про Іуду, який «продешевив, звичайно, за Христа»; про Агасфера, що байдуже спостерігав, як «поволі Він чвалав на ту пекельну гору (Голгофу), тягнув свого хреста на зігнутій спині»; а потім штовхнув Ісуса і вилаявся круто», а ще потім виправдовувався: «Хіба ж я знав, що Бог? Я думав — то людина ...». Та ще багато інших канонічних і не зовсім канонічних, але гострих штрихів і алюзій.
