Зросійщений Львів: крах нашого майбутнього?
Моя львівська приятелька захоплюється літературою романтичного жанру. Щоб задовольнити свої потреби, українським романтикам доводиться читати книги російською мовою, позаяк українською така література практично не видається. Проблема перша — русифікація України. Друга проблема в тому, що всі ці книги друкуються або в Росії, або у філіях російських видавництв в Україні. Тому, крім великомасштабної русифікації, ми ще й фінансуємо російське видавництво, коли українське в критичному стані.
Приблизно підраховую, скільки приятелька витрачає грошей на придбання такої літератури. В середньому прочитує три книжки невеликого формату на місяць. Один примірник коштує шість-вісім гривень, а це приблизно півтора долара. Річно виходить 36 книжок, за які викладає 230 гривень (майже 50 доларів). Це тільки вона одна вносить у російську скарбницю стільки грошей. Мова вже не лише про літературу романтичну, але й інших жанрів, якою так перенасичені книгарні та книжкові базари в Україні. Складається враження, ніби книжка для України є якоюсь екзотичною продукцією, яку треба завозити із сусідньої держави.
Проживаючи в гуцульському селі, спостерігати за русифікацією України доводилося мало. Хіба що зі сторінок газет, по радіо чи телебаченню або під час поїздок. Зараз таку прикру можливість маю майже щодня, позаяк уже шостий рік проживаю у Львові. Найбільше дивує те, що старовинний Львів, який завжди був центром національної свідомості, духовного піднесення і вважається національною столицею України, став об’єктом русифікації. Повернімося хоча б до розповсюдження книжкової продукції. Тільки три львівські магазини, які належать національному товариству ім. Т. Шевченка (НТШ), пропонують продукцію винятково українською мовою. Інші книгарні наполовину, а частіше на дві третини заповнені російськомовною літературою.
У книжковому магазині «Літера» у відділі «Навчальна і довідкова література» великий вибір. Там можна знайти рідкісні словники, розмовники та іншу навчальну літературу майже всіх європейських і багатьох азійських мов, але все це російською мовою, а видана література московськими видавництвами. У тому відділі є розмовники всіх мов країн колишнього СРСР, навіть «Українсько-російський», «Белорусско-русский», «Самоучитель цыганского языка» тощо. Росія добре дбає про своїх громадян, чого не скажеш про Україну. Наша держава спромоглася видати розмовники з українським перекладом не більше як десятьма мовами, навіть не всіма слов’янськими. Про словники не варто навіть говорити. Користуватися доводиться російськими.
Нещодавно довелося обійти пів-Львова, щоб знайти потрібне число газети «Українське слово». Переважно відповідають, що не продається, не продавалася або вже не продається. Зате розкладки в них рясніють такими, як «Известия», «Комсомольская правда» та ін. Для україномовної преси відведено маленький куточок. Навіть не пригадую, чи продається хоча б одна назва українського журналу на таких розкладках. Їх можна знайти тільки в окремих газетних кіосках.
Натомість на кожному кроці продається московська «Литературная газета». Мовляв, навіщо вивчати українську літературу, якщо є «великая русская». Хоч як це парадоксально, але книжки про гетьмана Мазепу також друкують у Росії. Лесю Українку і Тараса Шевченка видає газета «Комсомольская правда в Украине»...
Проходячи щодня головними вулицями Львова, де найбільше скупчення людей, приблизно підраховую: третина населення міста розмовляє російською, хоча росіян у Львові лише 150 тисяч, тобто одна шоста...
Ще більше соромно за своїх співвітчизників, які самі себе принижують. Буває, коли російськомовний заговорить до українця російською, то українець відразу ж переходить на мову співрозмовника, зневажаючи рідну. Це приємно, що наш народ освічений і знає іноземні мови, але чому тоді не відповідають співрозмовникам з Польщі, Німеччини чи Англії їхньою мовою?
Дивно, що таке твориться у Львові, де українська мова звучала нав іть у тоталітарний період. Але необхідно наголосити на тому, що основною причиною такої зверхності росіян над українцями є наша поступливість, потурання і рабська покора, яку ніяк не можемо із себе викорінити. Українці — народ не тільки працьовитий і веселий, а ще й надто гуманний. Якраз остання риса українця є згубною. Прикро говорити, але саме завдяки доброті нашого народу росіяни все ж таки досягли певних успіхів у підкоренні Львова.
