Позитивні заяви

Проблема стосунків України з НАТО чи, точніше, бажання керівництва нашої країни одержати на квітневому саміті Альянсу ПДЧ все більше набуває міжнародного резонансу. У самій Організації Північноатлантичного договору серед 27 країн- членів немає консенсусу з цього питання. Більше того, про неготовність України приєднатися до НАТО першою заговорила Франція, яка не входить, до речі, до військового комітету Альянсу. Відповідальний за європейські справи державний секретар Жан-П’єр Жуйє заявив, що передчасно давати Україні ПДЧ. Днями подібна теза про передчасність вступу України до Північноатлантичного альянсу синхронно озвучили німецький канцлер Ангела Меркель і російський президент Володимир Путін. На спільній прес-конференції в Ново-Огарьово, Меркель зокрема сказала, що вона «дотримується думки, що держави повинні самі вирішувати питання вступу, проте важливо й те, щоб у всіх майбутніх державах- членах НАТО населення виступало б за цей процес — за вступ». Окрім того, німецький канцлер додала, що у відповідальність держав-членів НАТО входить і відповідальність за те, щоб вони були вільні від конфліктів. «Звичайно, ми бачимо, що конфлікти є і всередині НАТО, й вони підривали, підривають і можуть підірвати силу альянсу. Ми повинні думати про це, коли ми ведемо цю дискусію. Ми також будемо це обговорювати під час майбутнього саміту в Бухаресті», — цитуються слова Меркель на сайті російського президента. Безперечно, ці слова призначені для Грузії, яка не може врегулювати конфлікти в Абхазії та Південній Осетії. Але, мабуть, частина правди полягає в тому, що Москва успішно «допомагає» Тбілісі у вирішенні цих конфліктів.

Досить цікавим є коментар самого Путіна з приводу можливості вступу до НАТО України та Грузії й посилання російського президента на необхідність дотримання демократичних принципів цими країнами. «Ми весь час згадуємо Росію, коли дискутуємо про проблеми демократії. Але демократія або є і взагалі існує, або її немає. Не можна бути трохи вагітним. У міжнародних відносинах те ж саме. Якщо переважна більшість громадян України не хоче, щоб їх країна вступила до НАТО, а країну туди втягують, то ми не можемо вважати це виявом демократії в міжнародних стосунках. У кінцевому результаті вибір способу забезпечення своєї безпеки залежить від самої держави, і ми, безперечно, погодимося з будь- яким вибором й українського, і грузинського народів. Але саме народів, а не політичної верхівки», — зазначив Путін.

Характерно, що німецький канцлер фактично використала останні слова російського президента, коли 10 березня на нараді вищого командного складу бундесверу аргументувала своє негативне ставлення до ідеї вступу до НАТО Грузії та України. Як повідомляє «Німецька хвиля», Меркель сказала, що урядам цих країн необхідно заручитися підтримкою «значної частини місцевого населення, а не лише політичної верхівки».

У штаб-квартирі НАТО відмовилися коментувати заяви Меркель і Путіна, пославшись на існуючу практику. Разом із тим, співрозмовник «Дня» сказав, що поки що в Альянсі немає консенсусу щодо того, надавати Україні ПДЧ чи ні. За його словами, не потрібно драматизувати ситуацію з цього приводу. Головне, що маршрут обрано, а політичну ухвалу щодо цього може бути прийнято і 4 квітня. Співрозмовник також попрохав звернути увагу на слова генсека Яапа Хооп де Схеффера, який заявив після зустрічі міністрів закордонних справ країн-членів НАТО, що на ухвалу Альянсу не можуть вплинути треті країни.

Всім відомо, що в Україні практично жоден уряд по-справжньому не займався інформаційною кампанією щодо НАТО. То грошей не виділялося на ці цілі, то не ті люди займалися інформуванням. Разом із тим деякі керівники країни називали дати вступу до НАТО. І тепер, хто повинен давати відповідь на питання, чому низька підтримка вступу України до системи колективної безпеки. Хто пояснював українському народові, що це таке?

Наразі рано говорити чи змінитися ситуація в кращий бік з інформуванням про НАТО після Бухареста. Чи це залежатиме від отримання Україною ПДЧ чи ні? Принаймні, про це можна буде дізнатися дуже скоро.

КОМЕНТАР

Валерій ЧАЛИЙ, заступник генерального директора Центру ім. Разумкова:

— Фактично синхронні заяви президента Росії Володимира Путіна та канцлера Німеччини Ангели Меркель з приводу перспектив України та Грузії, дійсно, досить цікаві для аналізу. Не думаю, що ті оцінки політиків і експертів, які порівнюють нинішні заяви і називаючи їх Пактом Путіна—Меркель, аналогічно з Пактом Молотова— Ріббентропа, близькі до істини. Я гадаю, що це жорстка оцінка. Але є моменти, які дійсно підштовхують до дискусії. На мою думку, ці заяви є досить позитивними. По-перше, почуто аргументи, зокрема щодо України з головного питання, яке необхідне для вступу до НАТО. Це підтримка населення країни. Інших ніяких умов фактично вже не висувається. А це говорить про готовність України приєднатися до організації Північноатлантичного договору після відповідної ухвали та підтримки населення. По-друге, заяви на такому високому рівні свідчать про те, що дискусія про можливості України бути де-факто членом колективної системи безпеки переходить вже до практичних дій. Іноді досить жорсткі оцінки свідчать про те, що питання перейшло у вирішальну стадію. По-третє, важливо зазначити, що йдеться про вступ до НАТО, а не приєднання до Плану дій щодо членства. Це важливий акцент. Бо президент Путін і канцлер Меркель говорили про членство в НАТО. А, як відомо, сьогодні питання про членство не стоїть на порядку денному. І останнє, я гадаю, що ця заява і заява прем’єр-міністра Юлії Тимошенко про необхідність серйозної інформаційної кампанії в Україні про моделі колективної безпеки, яка прозвучала синхронно, нарешті, підштовхнуть наші державні структури до реальних дій. Сьогодні урядом України заявлено про збільшення в декілька разів фінансування інформаційної програми євроатлантичної інтеграції, яка, на жаль, по суті, в Україні ще серйозно не велася.

Якщо дивитися з цього погляду, то Україна вступає в дво-трирічний період не просто розмов, а реальних дій, у тому числі збільшення числа прихильників євроатлантичної інтеграції, входження України до колективної системи європейської безпеки. До речі, хочу підкреслити, що ніякої заяви про неготовності України до ПДЧ ніде не прозвучало.

Що ж стосується ролі російського чинника або зв’язку можливої ухвали про розширення Альянсу з позицією Росії? З одного боку, це свідчить про важливість на сьогодні питань співпраці НАТО з Росією з питання транспортування вантажів місії в Афганістані, співпраці в глобальних питаннях безпеки. Тут така позиція зрозуміла. Але, з іншого боку, якщо НАТО й надалі буде вустами лідерів окремих держав заявляти про врахування позицій третіх країн у процесі розширення, то це буде свідчити про недієздатність Альянсу приймати самостійні ухвали. Як на мене, це дуже небезпечна тенденція для НАТО. Те, що слухати впливові країни і партнерів потрібно, — це аксіома. Але приймати стратегічні рішення для самої організації з оглядкою на треті країни? Я гадаю, це може розвалити цю організацію. Це всі роздуми про перспективу. На сьогодні заяви лідерів Німеччини та Франції можна розглядати як досить стримані. Я не бачу в цьому величезних проблем. Річ у тім, що досить спірною є форма, якою ми поставили перед фактом НАТО про наше бажання приєднатися до ПДЧ вже в Бухаресті. Йдеться саме про форму, а не зміст. Я гадаю, що тут питання вже не в термінах, а в ухвалах, які можуть у найближчі два-три роки змінити ситуацію. Взагалі, всі аргументи сьогодні зводяться саме до проблеми підтримки населенням України майбутнього вступу до НАТО. Всі зусилля українських державних структур має бути сьогодні спрямовано на відповідну інформаційну кампанію. І вони мають підтверджуватися реальним фінансуванням, кадровою політикою і реальними ефективними діями. Чого не було в останні роки!