«Знайти себе»

Нещодавно відомий співак і педагог відзначив ювілей. Знаменитий український баритон блискуче виступав у виставах Національної опери «Запорожець за Дунаєм», «Ярослав Мудрий», «Князь Ігор», «Тарас Бульба», «Севільський цирульник», «Трубадур», «Лісова пісня» та ін. А саме поняття «українська естрада» з’явилося після прекрасного виконання Мокренком пісні «Два кольори», яка лунала всюди й завжди викликає хвилювання у душах слухачів. Вже багато років Анатолій Юрійович викладає в Національній музичній академії України ім. П. Чайковського, проводить регіональні конкурси серед вокалістів у Хмельницькому, на Сумщині, в Донецьку тощо. Ювілярові його студенти підготували святковий концерт «Учні — Вчителеві», а сам Мокренко презентував молодому поколінню свою нову книгу «Знайти себе», а також авторський компакт-диск — «Марії», на якому 19 пісень, що вже стали золотим надбанням вітчизняної культури. Серед них — «Два кольори», «Сім дощів», «Віхола» та ін. Цей диск митець присвятив своїй дружині Марії, із якою вони разом майже 48 років.

— Я гордий, що особисто знайомий з Анатолієм Юрійовичем, — розказав «Дню» Володимир Рожок, доктор-мистецтвознавець, проректор НМАУ. —Мокренко — непересічна й талановита особистість. Йому вдалося не лише самому реалізуватися на сцені, а й виховати цілу когорту талановитих учнів, що плідно працюють в Україні та гідно представляють нашу державу за її межами. Анатолій Мокренко став співаком випадково. Саме з нашої академії розпочався його творчий шлях. А далі він виступав у Київській опері, де створив цілу галерею прекрасний образів. Мені згадуються вечори дуетів, на яких Анатолій Юрійович разом із Галиною Туфтіною (на жаль, уже покійною) блискуче виконували українські народні пісні, від яких у душі все завмирало...

«Дню» вдалося поспілкуватися з самим «винуватцем» дійства — Анатолієм Мокренком і поговорити про його нову книжку та стан української естради:

— Взагалі, це вже моя друга книжка, — розказав Анатолій Юрійович. — Першу я видав ще на початку 90-х рр. під назвою «У серці — рідна Україна». Власне, на написання книги мене надихнув Микола Васильович Павличко. Першу книгу можна назвати своєрідним збірником публіцистики. Я не можу сказати, що в мене є якісь письменницькі амбіції, ні, просто я маю що сказати людям. За своє життя багато чого бачив, можливо, це стане в пригоді комусь іншому. Я захоплююсь публіцистикою так само, як історією, нерідко пишу статті в газети. Мені боляче, що сьогодні мало цікавляться культурою у її вищому значенні, а вперед вийшов шоу- бізнес. Це неправильно.

Книга «Знайти себе» перегукується з філософією творчості Григорія Сковороди та його провідною тезою про «сродну працю». Це факти для роздумів. Цю книгу я адресую молоді, для якої питання пошуку себе є актуальним та стратегічним у житті. Я сам пройшов шлях від геолога до соліста Національної опери і знаю, що таке почувати себе не на своєму місці. Спочатку я хотів зробити підзаголовком тезу, що це «повість про час», бо прагнув показати події нашого часу крізь призму своєї долі. Моя доля, звичайно, не найважча, проте повчальна. Можливо, фраза «Мистецтво потребує жертв» — не оригінальна, проте ще й досі актуальна...

Можливо, якби я народився не в 1933-му, а, скажімо, в 1996 р., то не зміг би себе реалізувати. Багато зараз говорять про погане, що було в СРСР. Та вважаю, що в ті часи було й хороше, яке непотрібно викреслювати. Я ріс простим сільським хлопцем, виховувався, слухаючи передачі українського радіо. Коли приїхав вступати до Київського політехнічного інституту на факультет геології, то перше, що я зробив — це побіг дивитися оперу «Кармен», а на другий вечір пішов на концерт до філармонії, щоб почути наживо твори, які чув по радіо. Уявляєте, я, сільський хлопчик, знав напам’ять арії з «Кармен»! Мене зачаровувала музика оркестру... Саме радіо виховало в мене потребу до високої культури музики. А сьогоднішній шоу-бізнес я вважаю дуже далеким від високої культури. Це пародія на розваги. Адже класика має місію: зробити людину вищою духовно. Нині естрадна пісня в жахливому стані, бо панує примітивізм і безбарвність як у текстах, так і в музиці. Так звані хіти здебільшого псують смак молодому поколінню слухачів. Як на мене, то проблема в тому, що наша правляча еліта сама ще не доросла до того високого розуміння культури. Я часто ходжу на вистави до Національної опери, проте дуже рідко бачу в театрі представників гуманітарної гілки влади. А основний будівельний матеріал людини — це її дух, і мета мистецтва — зробити цей дух чистим та дійовим. Ми, старше покоління співаків, у першу чергу оперних, своїм ставленням до музики та текстів пісень високо підняли бар’єр вимогливості на естраді, і наші молоді колеги мають продовжувати цю справу. Тоді українська естрадна пісня знову підніметься на Олімп мистецтва.