Оберіг — власними руками
Завдяки музейникам і педагогам столичні діти одержують унікальний досвід залучення до традицій![](/sites/default/files/main/openpublish_article/20080219/430-2-2.jpg)
Якщо не у самій ляльці, то у процесі її виготовлення щось дійсно є магічним: варто лише було проникнутися атмосферою, яка створилася в Музеї народно-декоративного мистецтва, де відбувався майстер-клас: під час нього діти від малого до великого(дівчата й хлопці від 5 і до приблизно 15 років) з бабусями, мамами тихенько сиділи і майже пошепки обмінювалися між собою репліками. Зрештою, вже давно доведено, що ручна робота — в’язання, вишивання інші способи створення корисних і красивих речей — врівноважує нервову систему, покращує настрій. Шкода тільки, що часто ми лінуємося дати нашим рукам заняття.
Але крім незвично тихої атмосфери, яку супроводжує ця робота, наші предки вірили, що в ляльці-мотанці магічним є все — від кольору використаних ниток до її «начинки» і, власне, вся суть іграшки — в її назві: її дійсно не роблять, а — мотають.
— Традиційним у ляльці був спосіб її виготовлення: її робили лише з природних матеріалів, без вузлів, бо люди боялися, що так «зав’яжеш долю». Ніколи не використовували ножиці, щоб обрізати ручки-ніжки — лише відривали нитки, — пояснила старший науковий співробітник музею Валерія Скок. — У ляльку можна закласти зіллячко, травичку, наприклад, багульник, який є символом добробуту і здоров’я... У давнину ляльки виготовляли різноманітні: туди закладали зерно, їх робили такими, що через них можна було переливати воду... Це все є ознакою того, що через неї люди шукали певний захист від вищих сил чи їхню підтримку. Пізніше, коли хотіли побажати людині щось хороше, даруючи ляльку — прикрашали її. Приміром, якщо бажали щоб вона була працьовита — прикрашали ручки...
Робиться, чи то пак, мотається, лялька досить просто. Береться жмут вовняних ниток, кладеться в середину світлої тканини («тіла» ляльки), міцно закручується нитками верх — і вже маємо голову і шию. При цьому риси обличчя не зображуються — лише робиться з ниток хрест. Потім до тіла прикладається ще один жмут ниток — це будуть руки. Знову у формі хреста їх обв’язують — лялька майже готова, потрібно лише її одягнути і прикрасити голову очіпком, хусткою чи віночком.
— Лялька використовується як оберіг, тому обличчя не зображується: вважається, що таким чином через неї можна буде вплинути на людину, яка є її власником, — розповіла молодший науковий співробітник музею Мирослава Татарчук. — Також є ляльки-мотанки, які робляться при народженні дитини — дещо по-іншому: нитки обгортають клаптиком тканини, перев’язують, як немовля, і дарують сім’ї. Ця лялька слугує оберегом дитини до її весілля, а потім передається у спадок. Її передаровувати не можна, бо наче б то це погано вплине на долю.
Як розповіла Мирослава Татарчук, вона спілкувалася в селах з бабусями, які володіють технікою виготовлення ляльки-мотанки, знають багато легенд і казок про неї: як лялька допомогла людині вибратися зі скрутного становища, як злодії не змогли відкрити авто, де лежав такий оберіг — навіть у нинішні часи в це вірять.
Як бачимо, ми не далеко втекли від традицій, бо вони у нас — у крові. Згадайте лише традицію садовити ляльку на авто з нареченими — звідки це? Тому завжди краще згадувати щось хороше, навчатися йому, ніж забувати.