Всупереч долі

Адаптуватися до життя завдяки праці — найважливіше завдання реабілітації людей з психічними розладами та інтелектуальною недостатністю. Це непросто, адже фахівці стверджують, що лише люди з першим легким ступенем інтелектуальної недостатності з чотирьох можуть виконувати якусь просту роботу, при чому — під наглядом соціальних працівників (наприклад, упаковувати товари у супермаркетах). Набагато тяжче прилаштуватися до життя тим, у кого рівень IQ (показник інтелектуального розвитку людини) коливається у межах 10—20%: окрім низького інтелектуального рівня, у них може часто змінюватися настрій, а ще вони не вміють керувати своїми емоціями. Як наслідок — ці люди нерідко нездатні працювати у колективі.

РОЗВИТОК ЗА ДОПОМОГОЮ ТВОРЧОСТІ

І все ж адаптовувати до життя дітей з розумовою відсталістю потрібно. В останні роки, хоч і не часто, для них в Україні створюються центри денної зайнятості. Один з таких — «Джерела» — два роки діє у Києві, а при ньому — й міні-гуртожиток.

Як розповіла директор «Джерел» Раїса Кравченко, після відкриття гуртожитку бажання поселити сюди своїх дітей виявило чимало батьків. На жаль, щастить лише небагатьом із сотень — не вистачає місць. А ще рішення про проживання тут хворої дитини приймається Київською міською державною адміністрацією і залежить від багатьох причин: ступеня важкості розумової відсталості, умов перебування дитини у родині, її навичок і вмінь. Як стверджують працівники гуртожитку, найбільше їхнім відвідувачам подобається працювати в майстерні денної зайнятості. Там діти виготовляють свічки та листівки.

— Спочатку треба взяти формочку для свічок, а потім покласти у неї шматочки парафіну. Потім заливаємо гарячим парафіном, чекаємо, поки маса застигне, і виймаємо з форми готову свічку, — так запам’ятав процедуру виготовлення свічки мешканець гуртожитку 13-річний Андрій і повторив її за допомогою підказок свого вихователя.

На перший погляд, цей хлопець, як і решта мешканців гуртожитку, здається самостійним та навіть впевненим, але разом з тим його очі наповнені наївністю та беззахисністю. Спілкуватися з цими дітьми чужим людям не просто: важко спрогнозувати, які будуть наслідки прояву уваги. Адже дехто з дітей зрозуміє добрі наміри й не буде противитися розмові, а хтось побачить у цьому загрозу — почне плакати, ховатися чи битися в істериці.

ЕМОЦІЙНЕ ВИСНАЖЕННЯ

У майстерні денної зайнятості заняття проходять двічі на тиждень. Тривають вони близько семи годин. За словами соціального педагога Ольги Балавіної, хворі не можуть всидіти на одному місці так довго. Тому заняття переривають різні форми відпочинку — прогулянки на свіжому повітрі, фізкульт-хвилинки тощо.

— Наразі у нас проживає 17 осіб різного віку — від 12 до 25 років, — розповіла соціальний педагог. — Лише троє з них мешкають тут тимчасово. Термін їхнього проживання залежить від обставин, які змусили батьків віддати своїх дітей до гуртожитку — тимчасовий від’їзд, ремонт у квартирі чи інші причини. Однак батьки не забувають про них: провідують їх, забирають додому на вихідні, а дехто з матерів, щоб не розлучатися з дітьми, працює у гуртожитку.

Як уже згадувалося, особливість цих дітей у тому, що знайти з ними спільну мову можуть лише найближчі їм люди. Вони готові до цього морально, а ще вміють підлаштуватися під перепади настрою дітей. Тому, за словами пані Ольги, робота з розумово відсталими дітьми призводить до морального та емоційного виснаження. Проте ці втрати компенсуються щирими дитячими усмішками, ніжними обіймами на знак вдячності.

Окрім виготовлення свічок, мешканці гуртожитку власноруч виготовляють красиві листівки для привітань. Клоун-ведмежатко у цирку, дельфіни та восьминоги серед морських хвиль, зайченятка та інші веселі тваринки — ось що вони зображають на них. Найчастіше ці сувеніри безкоштовно розповсюджуються на виставках та ярмарках.

ДОПОМОГА ГУРТОЖИТКУ

Перш ніж почати будівництво міні-гуртожитку, організаторам довелося вирішити цілу низку проблем — від виділення коштів Київською міською державною адміністрацією (КМДА) до вирішення конфлікту з мешканцями сусідніх будинків. Директор благодійної установи «Джерела» Раїса Кравченко пригадує, як жителі цих будинків спочатку навіть збирали підписи проти відкриття центру.

— На щастя, часи змінилися, — розповідає пані Раїса. — Нині ті, хто виступав проти нас, простягають нам руку допомоги. Зокрема, один із мешканців сусіднього будинку пообіцяв, що навесні посадить на нашому подвір’ї кілька фруктових дерев зі своєї дачі.

Щороку на утримання гуртожитку київська влада виділяє 335 тисяч гривень. Цього року на них до грудня планується реконструювати прилеглий до гуртожитку одноповерховий будинок. Сюди з гуртожитку буде перенесено майстерню денної зайнятості — щоб розділити одне від іншого. Це дозволить залучати до роботи не лише мешканців гуртожитку, а й сторонніх людей з такими ж вадами. За словами Раїси Кравченко, «Джерела» співпрацюють з іншими подібними центрами, тож завжди готові поділитися досвідом з колегами.