ЩОДЕННИК

7 липня

Коли Тая сказала, що у неї є знайомий дзвонар, звісно що я уявила собі Квазімодо. Але двадцятидворічний Іван виявився дуже симпатичним. Раніше Іван був ударником у рок-групі, а тепер от став дзвонарем, видзвонює після служби джазові ритми. Найважче репетирувати гру на дзвоні, бо це не гітара і навіть не барабани, на яких можна пограти вдома або у гаражі. Раптовим нічним дзвоном можна не просто розбудити городян, але ще й добряче їх налякати, бо раніше дзвонарі сповіщали про пожежі і про приїзд монарха. Крім уявлень про ледь не обов’язкову потворність дзвонарів, у народі побутує ще багато міфів про цю таємничу професію, зокрема про те, що дзвонарі недочувають. Це теж неправда — для захисту вух існують спеціальні навушники. У Москві є інтенсивні курси дзвонарів, де за три місяці можна опанувати цю дуже цікаву професію. На курсах вивчають історію, традиції і техніки дзвонарства, слухають на дисках записи різних дзвонів. А тричі на тиждень студенти, серед яких останнім часом багато дівчат, мають практичні заняття. От я і вирішую, чим зайнятися літом — отримати водійські права чи піти на курси дзвонарів. І схиляюся до останнього, бо це значно цікавіше.