Епідемія століття

Перший випадок ВІЛ-інфекції в Україні зареєстровано в 1987 році. У 2004-ому у нас було інфіковано майже півмільйона осіб, через 2 роки ця цифра збільшилася ще приблизно на 200 тисяч. І це лише статистичні дані, а щоб дізнатися справжній масштаб епідемії, медики радять офіційні показники помножити на десять. Також соціологічні дослідження свідчать, що від СНІДу вже померло 10 тисяч українців (ця цифра зросте, якщо додати до неї кількість смертей із невідомих причин). Найбільш поширене захворювання у східних та північних регіонах України, а саме у Одеській, Миколаївській, Донецькій та Дніпропетровській областях. В основному інфікуються люди віком від 20 до 49 років. Безумовно, хвороба впливає на їхню дітородну функцію, тому рівень народжуваності поступово знижується. Якщо раніше вважалося, що на ВІЛ хворіють переважно наркомани та працівники комерційного сексу, то нині ситуація змінилася і цей вірус все частіше починає вражати цілком благополучні верстви населення. Хоча 70 % передавачів усе- таки припадає на ін’єкційних споживачів наркотиків. Такими є результати дослідження, проведеного Світовим банком спільно із Міністерством здоров’я України та МБФ «Міжнародний альянс з ВІЛ/СНІД в Україні». На прес- конференції їх оприлюднив представник Українського центру профілактики та боротьби зі СНІДом Юрій Круглов.

— Якщо найближчим часом не запобігти поширенню епідемії, то, за песимістичним прогнозом, до 2014 року загальна кількість інфікованих ВІЛ в Україні зросте до майже 900 тисяч осіб (три чверті всіх інфікованих становитимуть молоді люди віком від 20 до 34 років). Відповідно, населення скоротиться до 44 мільйонів осіб.

За висновками згаданого дослідження, за рівнем поширення захворювання Україна нині займає перше місце серед країн Європи та центральної Азії.

— Якщо ми сьогодні не зламаємо хід епідемії, то завтра вже думатимемо над тим, як забезпечити лікуванням і доглядом величезну кількість ВІЛ-позитивних пацієнтів, — підкреслив виконавчий директор Міжнародного альянсу з ВІЛ/СНІД в Україні Андрій Клепіков. — Передусім, для цього необхідна виважена державна програма, належне фінансування та контроль за використанням коштів.

За словами пана Клепікова, зараз розповсюдження епідемії СНІДу в Україні стримується, в основному, за кошти іноземних грантів (75 % хворих лікують за гроші Глобального фонду для боротьби зі СНІДом, туберкульозом і малярією). З державного ж бюджету в 2007 році з цією метою запланували виділити 100 мільйонів гривень, однак у лікувальні заклади ці гроші поки що не надходили (хоча вже й пройшло майже півроку). І, якщо закінчиться міжнародне фінансування, справи із попередженням та лікуванням хвороби можуть виявитися зовсім кепськими. Тим більше, що нині потребують лікування 20 тисяч осіб, а фактично його отримують 5 тисяч 500. Актуальним залишається й питання замісної терапії для ін’єкційних споживачів наркотиків. Адже, за висновками фахівців, саме вона зможе запобігти поширенню наркоманії. Окрім цього, необхідно надати пріоритети профілактиці ВІЛ/СНІДу (у 2006-ому з цією метою виділили лише 2 % коштів від потреби).

Уряд України нині використовує кошти позики Світового банку в рамках реалізації проекту «Контроль за туберкульозом і ВІЛ/СНІДом в Україні» вартістю 60 мільйонів доларів. Однак, як зазначив представник Світового банку, директор у справах України, Білорусі та Молдови Пол Бермінгхем, на сьогодні згаданий проект не досягнув поставленої мети. Оскільки його термін закінчується у червні цього року, то керівництво Світового банку розпочало переговори з урядом України щодо можливості продовження фінансування програм. «Світовий банк готовий і далі надавати фінансову та технічну допомогу Україні в боротьбі з ВІЛ/СНІД, однак, за умови, що цей напрямок стане одним із найпріоритетніших для держави», — підкреслив представник Світового банку.