Нова адреса Максиміліана Волошина

28 травня 2007 року виповнилося 130 років із дня народження М.О. Волошина — поета, митця, мистецтвознавця, філософа. «Народився я в Києві та корінням роду пов’язаний із Україною», — писав він у «Автобіографії» в 20-х роках. Батько поета — Олександр Максимович Кирієнко-Волошин (1836— 1881), на той час колезький радник, член Київської палати карного та цивільного суду, мати — Олена Оттобальдівна (уроджена Глазер, 1850—1923). Життя батьків поета було тісно пов’язане з Києвом — Олександр Максимович дістав освіту в Першій гімназії, потім на юридичному факультеті університету св. Володимира; Олена Оттобальдівна закінчила Інститут благородних дівиць. Киянином був і дід з боку батька Максим Якович Кирієнко-Волошин. Він довгі роки служив губернським скарбником київської казенної палати. Бабуся Євпраксія Олександрівна — поміщиця, яка володіла чималими землями в Полтавській і Чернігівській губерніях. Хрестили Максиміліана в церкви Іоанна Златоуста — посвідчення видане Київською духовною консисторією.

Наше місто готується відзначити знаменну дату відкриттям виставки в Музеї російського мистецтва, сценічним заходом у Національній філармонії. Добре б відкрити меморіальну дошку на будинку, в якому народився поет. Але де він, цей будинок?

На вулиці Тарасівській — скаже кожен літературознавець, мистецтвознавець і історик. Цей факт не викликав сумнівів і в мене. Але коли я уважно вивчила інформацію в довідниках і всіляких публікаціях, то раптом виявила, що ніде не згадуються першоджерела, немає посилань на архівні документи.

Працювати в архівах мені не доводилося і як туди потрапити, я не знала. Листи, підписані начальником Головного управління культури Києва Світланою Зоріною, відкрили переді мною двері сховищ історичних таємниць. Результат пошуків перевершив найсміливіші очікування.

У документі стотридцятирічної давнини, знайденому в Центральному державному історичному архіві України в Києві, я прочитала:

«Місце проживання Олександра Максимовича Кирієнка- Волошина на Бульварній вулиці у буд. спадкоємців Снєжка». Олександр Максимович Кирієнко-Волошин був на той час опікуном малолітніх спадкоємців померлого 1874 року купця Адама Снєжка, в їхньому будинку він і наймав помешкання. Історія опікунства та всі подальші знахідки доволі цікаві. Але рамки статті не дозволяють вдаватися в подробиці. Це тема інших публікацій.

У Державному архіві Києва відшукалася справа з питань забудови садиби купця Адама Андрійовича Снєжка, яка розташовувалася на розі Бібіковського бульвару та вулиці Больничної (тепер це ріг бульвару Т. Шевченка та вулиці Пирогова). Будинок побудовано в 1872—1873 роках.

Але, як резонно може зазначити недовірливий читач, ці вулиці утворюють два роги. Щоб точно визначити місце розташування будинку Снєжка, я вивчила справи з забудови сусідніх ділянок — інший ріг займав будинок Людмили Яківни Курдюмової, побудований у ті ж роки. Згідно iз сучасною нумерацією будинок Снєжка розташовувався під №24/9. Саме в цьому будинку народився поет Максиміліан Волошин.

На бульварі Т. Шевченка, колись Бібіковському, а ще раніше Бульварній вулиці, у будинку №22—24/9 зараз перебуває Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова. Історична довідка, отримана в Управлінні охорони культурної спадщини, свідчить, що будівля педагогічного університету — у різні часи, включає в себе обсяги двох садиб — Снєжка і Бєлогорського, придбаних 1908 року Комерційним інститутом. У 1911—1912 рр. над будинком Снєжка за проектом архітектора В.А. Обремського було надбудовано четвертий поверх, а на місці садиби Бєлогорського (ріг Бібіковського бульвару і вул. Нестеровської) зведено чотириповерховий корпус. У 1914—1915 роках архітектор А.В. Кобелєв завершив будівлю, прибудувавши чотириповерховий корпус на вулиці Пирогівській.

Щоб ланцюжок замкнувся, бракувало ще однієї ланки. Річ у тім, що документ, в якому вказане місце проживання Олександра Максимовича Кирієнко-Волошина, датоване вереснем 1876 року, Максиміліан Волошин народився в травні 1877- го. А якщо родина переїхала до іншого будинку, на іншу вулицю, скажімо, на Тарасівську? Але я знайшла цю ланку, якої бракувало.

З «Формулярного списку про службу Олександра Максимовича Кирієнка-Волошина» відомо, що в лютому 1878 року його було переведено до Окружного суду Таганрога. Через деякий час виїжджає з Києва й Олена Оттобальдівна з сином.

Кому доводилося гортати підшивки старих газет, той пам’ятає всілякі оголошення — продавали будинки, ділянки землі, коней і корів, домашнє начиння та інше. Ось два з таких оголошень:

«ПРОДАЮТЬСЯ: два візки і кабріолет, на Бульварній, будинок Снєжка, помешкання Волошина». — газета «Киевлянин», №30, субота, 11 березня 1878 року.

«ПРОДАЮТЬСЯ: меблі, дзеркала, лампи, квіти, домашнє начиння та інше, на Бульварній вулиці, будинок Снєжка, помешкання Волошина.» — «Киевлянин», №40, вівторок, 4 квітня 1878 року.

Ці оголошення повторювалися в декількох числах газет, останнього разу — 2 травня 1878 року. Можна передбачити, що мати з сином поїхали з Києва не раніше травня, коли Максиміліанові виповнився рік. Коли саме Кирієнко-Волошини поселилися в будинку Снєжка, точно не відомо, але не раніше 1872 року. Зате з упевненістю можна сказати, що в період народження сина Максиміліана і до самого від’їзду до Таганрога вони жили в будинку Снєжка на Бібіковському бульварі.

Уважно вивчивши архівні документи, я зібрала досить доказів і можу стверджувати — будинок, у якому народився Максиміліан Олександрович Волошин, знайдено і до того ж він зберігся. Він знаходиться за адресою: бульвар Т. Шевченка, №24/9 (частина будинку №22—24/9).

Завершивши ці складні дослідження, отримавши копії документів, завірені належним чином, я не перестаю дивуватися — яке диво вберегло від руйнування в молохові воєн і непевних часів цей будинок і ветхі пожовклі сторіночки архівних документів, які вказали мені шлях до нього.

І згадуються рядки з вірша Максиміліана Волошина «Дом поэта»:

Но в эти дни доносов и тревог

Счастливый жребий дом мой не оставил.

Ни власть не отняла, ни враг не сжег,

Не предал друг, грабитель не ограбил.

Утихла буря. Догорел пожар.

Я принял жизнь и этот дом, как дар

Нечаянный — мне вверенный судьбою,

Как знак, что я усыновлен землею.

Всей грудью к морю, прямо на восток

Обращена, как церковь, мастерская,

И снова человеческий поток

Сквозь дверь ее течет, не иссякая.

Волошин писав про свій коктебельський будинок. Адже поет — провидець, поет — пророк. Нескінченний потік студентів проходить «крізь двері» педагогічного університету, щоб, пізнавши, передати свої знання іншим.

Жизнь — бесконечное познанье...

Возьми свой посох и иди!

— заповідав поет Максиміліан Волошин. Він — син нашої землі, мого міста — і тут також його Дім. Чи може хто-небудь у цьому засумніватися!