Вийти з болота
Остання десятиденка травня, яка мало не поставила країну на межу громадянської війни, на щастя, завершилася хепі-ендом. Попереду — вибори. Але тепер населенню країни буде дуже важко довіряти не лише суперечливим ухвалам влади, але й вищому пристановищу справедливості в країні — судам. На жаль, і вони представили суспільству не один неприємний доказ своєї залежності і, отже, корумпованості...
У ці дні в Києві пройшла презентація результатів загальнонаціонального дослідження про стан корупції в Україні, виконаного Київським міжнародним інститутом соціології на замовлення Менеджмент Системс Інтернешнл при фінансовій підтримці Агенції США з міжнародного розвитку (USAID). Серед головних підсумків дослідження, зокрема, зазначається, що в опитаних громадян України дуже низький рівень довіри до влади як на всіх її рівнях, так і в усіх її гілках (лише 10— 16% опитаних сказали, що глибоко довіряють урядовцям). Найвищою довірою користуються міські й селищні органи влади — близько 23% респондентів. Опитані підозріло ставляться до мотивів, якими керуються урядовці в своїй діяльності, вважаючи їх (ці мотиви) корисливими. Громадяни України зазначають, що їхні лідери демонструють дуже низький рівень політичної волі до боротьби з корупцією. При цьому більшість упевнена, що боротьба з корупцією є прерогативою Президента, але лише 21% респондентів зазначили, що в нього є політична воля для такої боротьби.
Проте, як кажуть, кожен народ заслуговує на своїх правителів. У дослідженні зазначається, що в Україні «культура корупції набуває руйнівних ознак — все більша частка населення вважає корупцію виправданою». При цьому громадяни країни впевнені також і в тому, що рівень корупції і, зокрема, хабарництва останнім часом підвищився.
Де ж основні гнізда цього ганебного і руйнівного явища? Дослідження виявило, що найскладніша ситуація в охороні здоров’я, міліції, житлово-комунальному господарстві, на митниці, в судах, прокуратурі та у вищій школі. Додамо від себе, що, мабуть, не сталося особливих змін і в сфері відшкодування ПДВ, яка є корупційною годівницею для чималого чиновницького загону.
Але як тут розставити пріоритети? Думається, що все ж найбільшу шкоду країні завдає саме корупція в судовій системі. І не лише тому, що тут майже відкрито існують тарифи для кожного типу ухвал, які абсолютно непідйомні для звичайних громадян. Отже, далеко не всі опитані могли мати відповідну інформацію. Безсумнівно, найбільшу шкоду корупційні ухвали судової влади завдають моральному кліматові в країні. Адже якщо закон порушує сам суд, то простий громадянин, а уже тим більше чиновник, не маючи високої правової свідомості, легко може дійти висновку, що й для нього закон не писаний...
Як із цим боротися? Україна, як відомо, підключилася до виконання так званої Порогової програми корпорації «Виклики тисячоліття» і такого її проекту, як «Сприяння активній участі громадян у протидії корупції в Україні», що передбачає моніторинг і поліпшення ситуації в найнебезпечніших секторах і, зокрема, насамперед у судовій системі. Конкретні заходи для цього розробляються, хоча й далеко не так швидко, як би цього хотілося. Ще повільніше їде віз реальних змін. І все ж дещо, що заслуговує на увагу, вже відбувається. У тій же останній декаді травня сталася подія, яка залишилася майже непоміченою, хоча в перспективі вона може мати для нашої країни більш ніж позитивні наслідки саме в плані протистояння корупції. Студенти Академії адвокатури під керівництвом громадської організації Левіт-Інститут Міжнародного Розвитку (США), створеної провідними американськими фахівцями права з метою вдосконалення юридичної системи України, продемонстрували всім, хто бажав (на жаль, ними виявилися в основному студенти того ж ВНЗ) технологію ведення процесу в американському суді присяжних. Природно, що це була усього лише невелика вистава англійською мовою, в якій у кожного учасника була своя, відрепетирувана заздалегідь, роль і, природно, свій рівень виконавської майстерності.
Але, мабуть, головними на цьому процесі виглядали не державний обвинувач, і навіть не справжній американський суддя, який, продовжуючи свою просвітницьку функцію, раз у раз допомагав сторонам виплутуватися з юридичних колізій. Мовчазну, але вельми перспективну роль, особливо для України з її, в значній мірі, корумпованою судовою системою, було відведено присяжним засідателям. Саме вони мали прийняти ухвалу та розсудити підозрілого громадянина, що звинувачувався в поширенні наркотиків, і поліцейського, який манкірував і, можливо, не випадково, своїми обов’язками.
Зізнаюся, автор через журналістський цейтнот не зміг дочекатися вердикту присяжних. Але річ, очевидно, зовсім не в ньому. Мабуть, Україні час уже, відповідно до Конституції та досвіду багатьох країн, допустити своїх громадян до безпосередньої участі в судочинстві. Причому не лише в кримінальних справах. Нинішня політична криза продемонструвала мудрість нашого народу. Так чому ж не використати цю його якість для того, щоб вилікувати судову систему від корупції? Чи варто чекати, поки й нинішні студенти-правознавці, що ще свято вірять у вищу справедливість закону та суду, загрузнуть у цьому брудному болоті?
