Російська драма заснувала «Золоту педаль»

У Міжнародний день театру в Національному російському драматичному театрі ім. Лесі Українки пройшов капусник. Цього разу його ідейні натхненники (автори сценарію, режисери та актори Сергій Озіряний та Євген Лунченко) вирішили провести першу церемонію вручення премії «Золота педаль» та відзначити театральні служби (адміністраторів, гримерів, костюмерів, звуко- та світлотехніків, літчастину, помічників режисерів, художників, бухгалтерію та інш.), тобто всіх тих, хто для глядачів залишається «за лаштунками», створюючи вистави. Церемонія проходила за всіма канонами: промови почесних гостей, концертні номери-вставки, вручення статуеток (усім переможцям по «золотій педалі», а одному критикові Олегові спецприз — «глиняну педаль»), квіти та подарунки. На відміну від «Київської пекторалі», яка пройшла досить сумно («День» писав про це в №53), «Золота педаль» розвеселила присутніх у залі.

Добре, що нагороди знайшли своїх героїв, а вміння посміятися над собою засвідчило, що колективу Російської драми почуття гумору не забракло. Але оскільки колег із інших театрів у залі було небагато, то основна увага вечора прийшлася на своїх. Були кумедні привітання від президента, прем’єра та грузинського мачо (веселі спічи та музномера у виконанні Євгена Лунченка), влучні зауваження ведучих церемонії (Наталії Шевченко та Сергія Озіряного). Запам’яталася публіці й вокально-хореографічна композиція від «працівників» внутрішньої охорони, несподівана радість — поява на сцені «пацанів із Лук’янівки» з шансоном «Театралка- театралочка», вокалізи Олександра Бондаренка, виступ трьох мушкетерів-монтувальників і пристрасне танго жінок-ув’язнених із колонії ім. Річарда Гіра... Яскраво виявила себе в цьому шоу молодь театру, для якої виступ у капуснику — гарна нагода заявити про себе перед глядачами. Проте суто капусником, у тому розумінні, який був закладений класиками (Станіславським і Немировичем- Данченком), «Золота педаль» не була. Його можна було б назвати виставою-пародією на всілякі одноманітні церемонії, яких нині у нас проводиться дуже багато. Проте глядачі залишилися задоволеними. Можна лише подякувати колективу Театру ім. Лесі Українки за те, що до свого професійного свята вони підійшли не трафаретно. До речі, можливо варто майбутню «Київську пектораль» і «Золоту педаль» об’єднати? Принаймні, від цього точно виграли б глядачі.