Пам'ять серця

Йому виповнилося би лише 55... Але дивуєшся, як же багато встиг зробити наш незабутній Джеймс, видатний вчений — історик, публіцист, громадський діяч, великий гуманіст, який присвятив життя єдиній шляхетній меті — донести до людства і до самих українців (передовсім українців!) страшну правду про здійснений тоталітарною системою терор голодом, про геноцид нашого народу і — може, це є основним — про суть постгеноцидного суспільства, нашого суспільства.

У неділю, в день ювілею Джеймса Мейса, поблизу його могили та скромного пам'ятника зібрались рідні вченого, люди, котрим дорога пам'ять про нього. Атмосфера була абсолютною неофіциозною, було сумно й тихо. Присутні поклали квіти на могилу ювіляра. Кожен, хто прийшов, саме за покликом серця, а не за інструкцією згори (бо не було ні «інструкцій, ні тих, хто «згори»), згадував образ Джеймса — людяного, мудрого, непримиренного до жорстокості, деспотизму, зла... Головний редактор «Дня» Лариса Івшина говорила про те, що ювілей Мейса багато важить (повинен важити!) для кожного громадянина, цей ювілей буде відзначатись й мусить відзначатись в кожній оселі, де люди належно пам'ятають, що таке Україна і хто такі українці. І справа тут не в етнічній приналежності Джеймса; адже цей американець з індіанським корінням, наділений унікальним почуттям справедливості, зробив для України в тисячі разів більше, аніж наші присяжні «патріоти». Вдова Джеймса, член Спілки письменників України Наталія Дзюбенко-Мейс акцентувала увагу на необхідності дослідження та введення в науковий обіг багатющої спадщини Мейса- історика (близько 300 друкованих аркушів!). Це було б найкращою даниною шани до Джеймса. Але це вже — справа влади, яка нещодавно ухвалила ряд документів щодо увічнення пам'яті. Але поки що нічого не зробила.