ЩОДЕННИК

17 січня

Очікуючи на Різдво дітлахів-колядувальників, я заздалегідь приготував трохи грошей і хороших цукерок. Однак до нас ніхто не прийшов. Дружина висловила припущення, що завадили броньовані двері з цифровим кодом на вході до нашого під’їзду. Рано вранці першого дня нового року за старим стилем, коли, за українськими звичаями, повинні приходити щедрувальники і посипати зерном, я спеціально спустився вниз і відкрив вхід до під’їзду. Але ми так і не почули під нашими дверима дитячих голосів, які б просили дозволу щедрувати. Відверто кажучи, я засмутився. Моя дочка Галинка почала втішати мене, кажучи, що минулого року щедрувальники викинули карамельки, які ми їм дали, а ще, що вони співають занадто примітивні пісеньки, в яких тільки випрошують подарунки. Але заспокоїло мене інше, а саме те, що Галинка разом із своєю двоюрідною сестрою за власною ініціативою вивчили великі гарні колядки і співали їх нам у свят-вечір. А у щедрий вечір розважали нас щедрівками.