Міжнародний гопак

Традиційно цей фестиваль дарує зустрічі з майстрами танцю й молодими талантами. Цього року на київській сцені завершував свої виступи прем’єр трупи Вісбадена, лауреат престижних балетних конкурсів Дмитро Сімкін, якому вручили на спомин про фестиваль статуетку «Золота балерина». На гала-концерті Дмитро блискуче виступав з молодою партнеркою з Бразилії Даніелою Северин та показав номери сучасної хореографії (пристрасний «Без любові» й пронизаний тонким гумором «Годуйте птахів»). Дмитро продовжить свій шлях у балеті, але вже як педагог і хореограф. На вечорі він представив свого сина й продовжувача балетних традицій Данила Сімкіна, соліста Віденської опери, який виконав кумедний номер Moorhuhh на музику Мусоргського в хореографії Сімкіна-старшого.

Програма концерту була організована так, щоб представити публіці різні хореографічні напрями й школи. Стало хорошою традицією на фестивалі готувати сюрпризи для глядачів. Цього разу завзятий «Гопак» виконало міжнародне тріо солістів: Йошито Кіносіта (Японія), Ярослав Саленко (Національна опера України) й Андрій Писарєв (Донецький театр опери й балету). Класика, неокласика, модерн, сучасні ритми — усе це презентували артисти з Австрії, Азербайджану, Бразилії, Німеччини, Казахстану, Японії, Туреччини, Італії, Нової Зеландії, Росії й України. Фестиваль дав можливість нашим хореографам, спостерігаючи за іноземними колегами, порівняти свої орієнтири, порадуватися знахідкам і надалі самим пофантазувати над майбутніми номерами.

Художній керівник фестивалю «Зірки світового балету» Вадим ПИСАРЄВ не приховував, що він задоволений результатом, хоча зізнався «Дню»:

— Непростим для нас виявився цей фестиваль, були проблеми. На жаль, сьогодні в Україні більше уваги приділяється спорту, естраді, а балет залишається десь на задвірках. Але я впевнений: така ситуація не може тривати нескінченно. Мине час, і наступить доба відродження слов’янського балету. Наше завдання — зберегти найкраще, особливо класичний балет — основу хореографії, щоб передати свої знання й досвід молодому поколінню. Ми повинні створювати умови, — щоб розвивалися різнопланові балетні школи. У гала-концерті ми спробували показати канон — класику й сучасні пошуки артистів і хореографів. Безумовно, балет змінюється, а фестивалі дають можливість побачити тенденції, напрями, навіть моду, якщо хочете. Сьогодні наші педагоги й танцівники роз’їхалися по багатьом країнам. Хтось себе знайшов, а хтось загубився.

Але я вважаю, що школа класичного танцю — той ґрунт, який дає різноманітні творчі паростки. Мене радує, що на сьогоднішній день українська балетна школа на підйомі, а наші танцівники перемагають на найпрестижніших міжнародних конкурсах. Значить, ми не даремно працюємо!

— Цього року на фестивалі вперше виступали грузинські артисти, а чому в гала-концерті ми їх не побачили?

— Уперше в рамках фесту Тбіліський театр опери й балету під керівництвом чудової балерини Ніни Ананішвілі показав у Донецьку шість (!) вистав. Їхні виступи стали справжнім подарунком шанувальникам балету. Але привезти в Київ 60 осіб трупи було для нас дуже складно у фінансовому плані. Хоча надзвичайно шкода, що їхнього виступу кияни не побачили.

— Багато артистів дуже забобонні. Фестиваль проходить у тринадцяте: «чортова дюжина» вас не лякала?

— Число 13 мене ніскільки не бентежило. Я вважаю, що воно навіть приносить мені успіх. Наприклад, коли я щойно почав робити свої перші кроки як професіонал, то на Всесоюзному конкурсі артистів балету витягнув №13 і отримав золоту медаль.

За 13-річну історію нашого фестивалю ми відкрили багато нових імен. Я радий, що й цього року своїми талантами порадувала молодь: Йозге Башаран (Туреччина), Ульві Азізов (Азербайджан), Ольга Сізих (Росія) й донеччанин Андрій Писарєв (хоча може й не скромно виділяти свого сина) — це яскраві, темпераментні танцівники. Я вважаю, що на них чекає велике сценічне майбутнє.

— Вас можна привітати з успіхом учнів, зокрема Ярослава Саленка й Андрія Писарєва. Ваш син значно виріс у професійному плані. Він так літає по сцені, немов і не було травми.

— Три тижні тому до свого творчого активу Андрій додав золоту медаль на конкурсі «Молодий балет світу». Радий, що він продовжує нашу танцювальну династію. А що стосується травм... На Міжнародному конкурсі в Москві Андрій у другому турі отримай травму й зійшов з дистанції.

— Без травм у балеті не буває?

— Я вважаю, що травми танцівник отримує, бо молодий і безтурботний, і недисциплінований. Якщо кожного дня займатися класичним уроком, не халтурити, то травм не буде.

— Вадиме Яковичу, коли запросите на прем'єру балету Євгена Станковича «Квітка папороті» в Донецьку оперу?

— Балет ставить наш хореограф Євгенія Хасянова. У виставі зайнята вся наша балетна трупа, і я також вийду на сцену як танцівник. На прем'єру приїжджайте 28 жовтня.

ВРАЖЕННЯ

— Напевно, майже нікому в нас в Україні, крім Вадима Писарєва, не під силу провести фестиваль, зібравши танцівників із різних країн, представивши в одному концерті різноманітні танцювальні й балетні школи, індивідуальності, — сказала хореограф Алла РУБІНА. — Для шанувальників балету цей фестиваль є приводом подивитися, проаналізувати й подумати: в яку сторону рухається, що нове відбувається у світовій хореографії. Для публіки, яка любить балет, такі вечори дають можливість отримати позитивні емоції від танцю як високого мистецтва. Гала-концерт включав різні номери, дуже порадувала наша молодь. Значно виросла в професійному плані Надія Гончар (нині солістка Маріїнського театру). Разом з Іллею Кузнєцовим вони чудово виконали «Манон». Вони доносять глядачам цікаву хореографію К. Макміллана й додають у танці своє особисте бачення у виконаний твір. А ось трактування Шопена «У ночі» в інтерпретації їхніх колег по театру Софії Гумерової та Ігоря Колба не досить переконливе. На мою думку, вони не змогли передати той серпанок романтики, щемливий смуток, який ішов від музики. Зате в гостей — Даніели Северин (Бразилія) та Дмитра Сімкіна (Німеччина) номер «Годуйте птахів» вийшов легким і був виконаний із гумором.

Наприклад, танцювати під музику Альфреда Шнітке дуже складно. Номер «Рожева глибина», запропонований Ребеккою Кінг (США), був дещо ілюстративним. У ньому повністю не передано філософське значення музики. Адже хореографія — це не просто набір танцювальних рухів і пластики, а симбіоз музики й виконавця. Тут усе має бути відточене до найменшого нюансу...

Цікаво було подивитися, як танцюють класику іноземці. Па-де-де з «Лебединого озера» у виконанні Лізи-Марії Колон (Нова Зеландія) й Алена Ботані (Італія) мало пристойний вигляд, але для нас незвичне, оскільки фонограма звучала уповільнено й вийшло дещо помпезно. Запам'ятався Писарєв-молодший. Андрій — дуже талановитий, легкий танцівник, внутрішньо не зациклений, розкутий на сцені. Хоча хореографія В. Плотнікова в «Зінгаро» залишала бажати кращого, але виконання А. Писарєва було дуже хорошим. Сильно виріс як соліст Ярослав Саленко, але йому ще потрібно працювати як партнеру. Та незважаючи на деякі недоліки, концерт був дуже хорошим. Можна поздоровити Вадима Писарєва, що фестивалем «Зірки світового балету» він щорічно влаштовує свята для глядачів.