Політична джигитівка
Одним з найяскравіших роз’яснень складної формули Кантівського категоричного імперативу («Чини лише згідно з такою максимою, керуючись якою ти в той же час можеш забажати, щоб вона стала загальним законом») є анекдот радянських часів. Грузин зустрів в аеропорту російського друга й везе його на швидкій чорній «Волзі» додому. Червоний сигнал світлофора ігнорується абсолютно, а ось зелений чомусь змушує джигіта гальмувати й обережно проїжджати перехрестя. На здивоване запитання друга привітний господар відповідає: «А раптом там теж джигіт їде». Інакше кажучи, можна вважати червоне зеленим і навпаки, але така «переоцінка цінностей» має бути загальною для всіх джигітів, стати, за Кантом, «загальним законом». Інакше аварія неминуча.
Якщо «регіонали» погоджуються з Морозом і вважають його вчинок «витонченою, інтелігентною, правовою» дією на парламентському полі, то вони так само витончено й інтелігентно можуть вийти з антикризової коаліції, впритул не помічаючи своїх нинішніх союзників. Після чого створити «широку» коаліцію з нашоукраїнцями. Якщо ж Янукович, Азаров і К о вважають, що «кинути» комуністів ніяк не можливо, бо це означає зраду, то тоді останнє так само стосується й соціалістів, і негоже ПР — розуму, честі й совісті нашої епохи — союзничати зі зрадниками.
Можна чорне вважати білим, низьку зраду — витонченим та інтелігентним вчинком, але така максима («суб’єктивний принцип здійснення вчинків», Кант) має бути у згоді з самою собою й не повинна суперечити. Нехай «по поняттях», але система понять повинна бути несуперечливою. Інакше катастрофа неминуча.
