Iсторична та сучасна Україна в мініатюрі

7—9 липня на столичному Співочому полі втретє відбувся етнічний фестиваль «Країна мрій», ініціатором якого є Олег Скрипка. Дійство еволюціонує. З року в рік воно стає все більш популярним та, очевидно, все більш органічним і пробуджує українське дедалі у більшої кількості українців. І невдовзі може стати одним із найвідоміших й наймасштабніших фольклорних фестивалів у Східній Європі. Оскільки захід має потужне інформаційне промо, вже цього разу, сюди, як з’ясувалося, спеціально їхали з різних областей України та країн. «Я зараз вивчаю східно-слов’янський фольклор, — розповідає Михайло Дронов, студент філософського факультету Пряшівського університету (Словаччина). — Про «Країну мрій» дізнався з Інтернету. — Яскраве видовище! Фестиваль пропагує не тільки культуру, сказати б, класичної України, а й перехідних територій, наприклад, українсько-білоруського пограниччя... І що важливо, міських жителів, яким так не вистачає живої сільської культури, знайомить iз прадавніми українськими обрядами і традиціями та дає змогу їм ідентифікувати себе». «Я сюди прийшов для того, аби глибше пізнати країну, де навчаюся, — продовжує студент Національного університету імені Тараса Шевченка Ван Ци з Китаю. — Таке свято — ніби семінар і практичне заняття одночасно з історії української культури».

З огляду на останні політичні події, українці, а це здебільшого електорат націонал-патріотичних сил, йшли на фестиваль, сказати б, за психологічною підтримкою. Здавалося, підсвідомо вони знову намагалися «триматися» за те, що допомагало їхнім батькам-дідам-прадідам вижити.

«Країна мрій» — це була історична та сучасна Україна в мініатюрі. На кожній сцені (загалом їх з інтерактивним дитячим майданчиком було вісім) ніби відтворювалося життя певного регіону у певному столітті.

Наприклад, фольклорний гурт «Серпанок» (Суми) виконував пісні Сумщини (районів Сіверщини/Наддеснянського Полісся, Посейм’я), які побутували там у XVIII —XIX cтоліттях... Театр «Голос» (Чернівці) показував, як святкували Івана Купала на Буковині ще сто років тому. Запальний «Фанфаре-оркестр» (Київ-Одеса) грав музику, в основі якої балканська мелодика. Відомо, що цей край населяють і вихідці з балканських країн. А на «живій» вулиці, що вела від Музею Івана Гончара аж до Співочого поля, можна було зустріти зі своїм крамом поліщуків, бойків, гуцулів, галичан, слобожанців, кримських татар, волинян... «Берете підсвічник! Нє? А миску, панунцю? Дивіться, яка файна!», — пропонує гончарка Христина Троць з Косова, що на Івано-Франківщині. Тут — продають і купують, а трохи далі — проводять майстер-класи з гончарства, різьб’ярства, писанкарства... Їй Богу, деякі сюжети і люди чимось нагадують тих, що описані в українській історії та літературі, наприклад, в нарисах Дмитра Яворницького. Це, мабуть, генетика. Ну, хоч б цей харизматичний коваль Дмитро Оводенко, який кує ніж. «Той майстер вважається професійним, який вміє робити зброю, — зауважує він, вдаряючи за кожним словом здоровенним молотком по розпеченому залізу. — Так повелося ще з козацьких часів. Здебільшого козаки відбирали зброю у ворогів у переможних боях. Бо на Січі було не так багато ковалів, які вміли її виготовляти. Нині для того, щоб це робити, треба знати металознавство, термознавство...»

Далі нашу увагу привернув русявий хлопчина, який весело гойдався на дерев’яному конику. Цю іграшку висотою дворічної-трирічної дитини (!) витесав умілець Анатолій Бровченко з Корсунь-Шевченківського, що на Черкащині. Крім неї у нього безліч іграшок різних розмірів з липи, ясена, верби, вільхи... Чим, розмірковуємо, так вражає пара волів, поневолених в ярмі? Очевидно, своїм символізмом. Мимохідь згадався роман Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні». Знову йдемо вглиб вулиці і зустрічаємо Сашка Положинського. «Мені подобається тут ходити і знайомитися з народними майстрами. Від них можна багато почерпнути і багато чого навчитися практично. Я інколи спеціально для такого спілкуванні їжджу в Опішню, Решетилівку чи Петриківку... А потім тих умільців запрошую на наші акції «Не будь байдужим!», — ділиться враженнями лідер гурту «Тартак», який торік представляв спільну з тріо «Гуляйгород» програму. Як результат, відзняті два кліпи на пісні «Чорноморець» і «Ой, учора в куми...»

Цьогоріч, як і було заявлено, приїхало багато іноземних «зірок». Передусім, це Наташа Атлас, популярна у світі виконавиця World Music (Єгипет/Велика Британія). А також Джонатан Шордлер (Велика Британія) — один з ініціаторів відродження валійських традицій гри на волинці; Іво Папасов (Болгарія) — живий класик балканської музики; Едзю Єчік (Японія) — монах дзен японської школи Ридзай, який виконує медитативну музику на бамбуковій флейті. «Мандрівний монах Едзю Єчік, — мій друг, — розповідає кобзар Тарас Компаниченко. — Я з ним познайомився у Польщі. Оскільки він знає і польську, то вільно спілкуємося між собою. І неважливо, що я граю на старосвітській бандурі чи кобзі, а він на флейті Сякухаті. Важливо, що ми одного духу. Цінністю є те, коли ти можеш познайомити своїх нових друзів зі старими. Від того світ стає якимсь ближчим. Взагалі, як на мене, «Країна мрій» — як модель республіки, де є можливість реалізуватися багатьом».

На «Країну мрій» французька команда «Red Cardell/Ред Кардель» приїхала вдруге. Цього разу вона разом з «Гуртоправцями» презентувала спільну програму. «Торік ми були захоплені від високого професійного рівня українських виконавців, — зауважують музиканти «Ред Кардель». — Ідея зробити спільний проект з кимось із них здалася цікавою. Отже, восени минулого року разом з «Гуртоправцями» записали альбом «Naire» (укр. «народитися») у Києві. На нашу думку, публіка сприйняла ці пісні дуже схвально! І загалом склалося враження, що цього разу фест був масштабнішим, ніж у 2005 році».

Голова правління «Крафт Фудз Україна» Юрій Логуш вважає, що в Україні фестивалей такого рівня має бути кілька: «У Нью-Йорку — місті емігрантів, де я довгий час жив, кожна етнічна група, яка переважно проживає в одному житловому районі, щороку у визначені дні влаштовує свій фольклорний фестиваль, — зазначає голова правління компанії «Крафт Фудз Україна» Юрій Логуш. — Тоді навіть перекривається рух на всіх найближчих до дійства вулицях. Тамтешні українці організовують свої дійства у гірських курортах неподалік мегаполісу. Пригадую, там я вперше побачив рок-співачку сестричку Віку. До речі, «New- York Times» потім навіть написала про неї статтю. Тобто, це природно у всьому світі зустрічатися довкола чогось спільного, ідентифікуватися зі своїм. Все це робиться для того, аби не дати себе поглинути глобалізації». Крім того, актуальною проблемою для нас залишається «совєтізація», яка не хоче відступати.

«За три роки «Країна мрій» утвердилася як одне із найбільш знакових музичних подій в Україні, — підсумовує авторитетний музичний оглядач Юрко Зелений. — Похвально, що цьогоріч приїхало стільки відомих «зірок» із-за кордону. А це означає, що про «Країну...» все більше дізнаватимуться в інших країнах. От і реальна робота над створенням позитивного іміджу України. Хотілося б, щоби згодом цей фест став чимось на зразок відомого «WOMAD», що його проводить Пітер Гебріел у Великій Британії (принаймні, сподіватися на це є всі підстави). Це, мабуть, найповажніше дійство у світі World Music. Колись затятий рокер Пітер Гебріел захопився фольклором і з цього часу підтримує цей напрямок. До речі, Олег Скрипка теж грає рок і на якомусь етапі своєї творчості почав цікавитися етнікою... Я завжди кажу, що він може бути таким собі українським Пітером Гебріелом...»

Між іншим, за словами Олега Скрипки, він хотів запросити Пітера Гебріеля на фестиваль, проте гонорар музиканта вдвічі більший за увесь цьогорічний кошторис заходу. Олег сподівається, що наступного разу глядачі побачать легендарного екс-«Led Zeppelin» Робетра Планта. Також на «Країну мрій’2007» приїдуть гурти із діаспори — розпочалася співпраця із відомими фестом «Золотий клен» (Торонто), що його проводять українці Канади. Серед інших нововведень — запрошення етно-діджеїв, для виступів яких облаштують спеціальну танцювальну площадку. Також у планах відкриття сцени хорового співу. Було заявлено і про виступи військових оркестрів, у чиєму виконанні звучатимуть козацькі марші...

P.S. У липні 2004 року «Країна мрій» була не просто етнічним фестивалем, а важливою громадською акцією, яка, до певної міри, спроектувала мирний стоїцизм Майдану. Зрештою, у листопаді-грудні вона неофіційно зі Співочого поля туди й перебралася. На цьогорічному ж фесті музиканти про політику не хотіли говорити...