«Слабкий журналіст — у деталях, сильний — у пріоритетах»

Професіонально виконувати свою справу може лише патріот. Саме такою була основна думка вчорашнього виступу Президента Віктора Ющенка на прес-конференції «Свобода слова. Відповідальність влади. Відповідальність медіа», присвяченої Дню журналіста.

Віктор Ющенко не перестає дивувати. У той час, коли пристрасті в країні розбурхані до краю, слухаючи Президента, складалося враження, що всі ці пристрасті відбуваються в якійсь іншій країні і є не більше, аніж безглуздим карнавалом політичної дрібноти. Спокій глави держави свідчив про те, що він прийшов розмовляти з журналістами, а не мисливцями за плітками.

Вступне слово Президент, звісна річ, почав із компліментів, у яких порівняв журналістів із діагностами українського суспільства, які «мають монополію на перо», а отже, і монополію на «діагностику, яку отримує Україна». А для хорошої діагностики необхідне забезпечення адекватних умов для розвитку. Президент убачає ці умови в зміні законодавчої бази, що повинна полегшити ЗМІ допуск до необхідної суспільству інформації, впровадженні редакційних статутів, якнайшвидшому призначенні членів суспільних рад і «розвитку національно-інформаційного простору під кутом національної безпеки». У зв’язку з цим він окремо зупинився на роботі Державного комітету з питань телебачення та радіомовлення, назвавши її незадовільною. Президент висловив надію, що Верховна Рада прийме відставку його голови Івана Чижа, який досі не надав ні програм, ні концепцій, у результаті чого «минулий рік став втраченим». «Одразу після відставки буде сформований новий склад комітету, який розпочне створення концепцій суспільних і приватних медіа», — пообіцяв Президент.

Крім того, В. Ющенко ініціював проведення міжнародного медіа-форуму. «Ми започаткуємо щорічний міжнародний медіа-форум. Його проводитимуть в Україні 22 листопада, у День свободи. Українські журналісти отримають високий майданчик, де разом із зарубіжними колегами зможуть вести дискусію про роль і місце України у світі», — сказав глава держави.

Кажучи про проблеми, що існують у медіа-просторі, Президент виділив відсутність солідарності та відповідальності — між владою та журналістами, між журналістами і, як наслідок, у суспільстві. Він досить емоційно розкрив це на прикладі конфлікту навколо навчань «Сі бриз- 2006». «З 1997 року ви є свідками того, що ці навчання проводяться. Нічого абсолютно нового не привнесено в цей захід, нічого не змінилося. Чому ж така показова реакція на ці речі? Що, ми стали гірші порівняно з 1997 роком, порівняно з режимом Кучми в цьому питанні? Чи парламент не визначився з планом дій Україна — НАТО, чи за нього не голосували 263 народні депутати? А де наша громадянська позиція? Чому ми так себе не поважаємо?» — обурено питав В. Ющенко. І, зробивши паузу, зазначив: «І добре це роблять групи на закордонні гроші. Я їх (групи. — Ред. ) не можу назвати навіть політичними». «А де ж ми — журналісти, політики, — коли йдеться про державний інтерес? Ми працюємо так само, як і Росія (в питанні співпраці з НАТО. — Ред. ) Тільки чомусь реакція різна!» — з гіркотою констатував Президент.

Віктор Ющенко висловив надію, що це все-таки хвороба зростання — як політиків, так і суспільства. «Україна лише вчиться відстоювати національні інтереси», — сказав Президент і закликав усіх журналістів консолідувати зусилля із захисту національних інтересів. І закінчив святкову частину виступу майже афоризмом: «Слабкий журналіст живе в деталях, сильний — у пріоритетах».

Саме пріоритетами закликав керуватися Президент при висвітленні будь-яких питань. Чи це питання мови, коаліції чи корупції. «Професіонально виконувати свою справу може лише патріот», — наголосив Президент. На закінчення він привітав журналістів зі святом і побажав їм більше правдивих слів.

«День» запропонував експертам поділитися думками про те, які «месиджі» вони почули, а яких не було в промові Президента, приуроченій до Дня журналіста.

Микола ОЖЕВАН , професор Інституту міжнародних відносин:

— До честі Президента та його радників до його вступного слова під час означеної прес-конференції не потрапили безпідставні звинувачення на адресу вітчизняних журналістів у тому, що вони «очорнюють дійсність». Хоча за висвітлення кримсько-феодосійських i мовно-суверенних подій Президент все таки дорікнув і журналістам, і представникам місцевої влади у відсутності «суспільної позиції», прозоро натякнувши при цьому навіть на джерело такої «апозиційності» — гроші іноземного походження.

Тут здається вкотре спрацьовує «синдром Кассандри», коли у можновладців складається враження, що саме медіа породжують небезпеки (спрацьовує логіка «після цього, — значить внаслідок цього»). Не є тут винятком і Україна, особливо на нинішньому крутому віражеві її незалежної історії. Те, що українські журналісти користуються у випадку висвітлення конфліктів типу кримсько-натовського здебільшого російською відеоінформацією, то є правда, як і правдою є те, що ця інформація далека від національних інтересів України. Але хто із осіб, причетних до кримсько-натовського вузла проблем, починаючи від міністрів оборони та закордонних справ, надав нашим журналістам альтернативну (стосовно офіціозно російської) інформацію?

До виступу Президента справді потрапили центральні проблеми у трикутнику комунікацій «громадськість — влада — медіа», які так або інакше зводяться до проблем відкритості та прозорості цих комунікацій. Щоправда, склалося загальне враження, що Президент більше говорив не про відповідальність влади перед журналістами, а відтак, — перед суспільством, яке вони репрезентують, а про відповідальність самих журналістів, які мають обстоювати національні цінності й пріоритети.

Віктор Ющенко вжив слоган «незалежній Україні незалежну журналістику» у сполученні із дещо загадковим висловлювання про «знакові аплодисменти». Але уважним слухачам виступів українського Президента відома його фраза «я аплодую…», яку він вживає тоді, коли щось (або хтось) викликає його щире захоплення. Тут були би вельми доречними приклади позитивів і негативів у журналістському середовищі. Але це могло би викликати надмірні «аплодисменти» й зайві ревнощі до симпатій та антипатій Президента й тому він, цілковито логічно, обійшовся без таких прикладів, але зате приписав журналістам «монополію на думку» (якою вони, дякувати Богу, не володіють, хіба що йдеться про масово- стереотипну думку).

На жаль, вельми маловиразно прозвучала у виступі Президента проблема створення громадського мовлення, необхідність розв’язання якої так пишномовно декларувалася на початку каденції Віктора Ющенка.

Розчарувало, напевно, багатьох те, що Президент сказав із мовного питання, яке стало останнім часом предметом спекуляцій так само, як і питання натовське. За формою Президент був, звичайно, правим на обох векторах — як мовному, так і натовському, — але справа тут не стільки у формі, скільки у змістові тих конкретних протиріч, які очікують на своє розв’язання в процесі реформування влади в Україні.

Хоча й Президента зрозуміти неважко. Він уникав прямих відповідей з одної простої причини, щоб не заплутати ще більше те, що й без нього уже вдалося заплутати. А момент, коли Віктор Ющенко давав свою прес-конференцію, був і справді непростим.

Олександр СЕМИРЯДЧЕНКО , головний редактор інформаційної служби телеканалу ICTV:

— Голова держави сказав таку ґрунтовну, світоглядну річ, як те, що без незалежного журналіста не буде незалежної країни. Це — дуже вагома опція, і чути то з вуст глави держави — дуже важливо. З іншого боку, я вважаю, що після цієї тези, після цього, як кажуть, месиджа, повинен би надходити інший месидж. Про те, що є от такі окремі (два, три, чотири, п’ять, десять) пріоритетні напрямки. Наприклад, суспільна стабільність, або примирення між вояками УПА та ветеранами Червоної армії, або щось пов’язане з охороною материнства і дитинства, або з пропагуванням світових чи європейських цінностей. Тобто варто було б окреслити якісь пріоритети, які, на думку глави держави, мають бути підтримані суспільно відповідальними патріотичними медіа. Але таких месиджей, таких чітко окреслених напрямків не було. І через те теза про те, що без незалежних журналістів немає незалежної країни, звучить недомовленою до кінця. Ще з розряду несказаного: глава держави висловився за те, щоби розвивати громадське телебачення й інтернет як мас-медіа, однак при тому всьому, напевно, важливо було б чітко окреслити тезу про те, що, наприклад, й інтернет як медіа спочатку варто було б узаконити. Тому що формально інтернет-видання перебувають поза законодавчим регулюванням — як з плюсами для них, так і з відповідними мінусами (включно до реалізації права журналіста на професію та вільний доступ до інформації — ні для кого не є секретом, що журналіста будь-якого інтернет-видання можуть не пустити й на поріг будь-якої державної установи). Загалом, глава держави виступив у своєму амплуа, тобто він намагався донести ті важливі тези, що пов’язані з цінностями, які повинні б бути в нашій країні і в суспільстві. Не знаю, чи будуть вони цим суспільством почуті, оскільки глава держави намагався поєднати відповіді на питання сьогодення з якимись речами ширшого масштабу.