Нелітна погода...

Багатостраждальний українсько-російський проект створення унікального військово-транспортного літака Ан-70 може загострити вже й так напружені відносини між країнами- партнерами. Ініціатором нового витка напруженості є главком ВПС Росії Володимир Міхайлов. Останні кілька років він уже висловлював претензії до літака, що проектується на київському АНТК ім. О.К.Антонова спільно з участю російських проектних інститутів. У коопераційних поставках беруть участь понад сотню російських підприємств.

Цими днями російський генерал заявив, що військово- повітряні сили РФ не планують брати на озброєння транспортний літак Ан-70. «Росія заявляє про вихід із програми, Україна повертає нам витрачені кошти, після чого виходить із цим літаком на ринок самостійно», — цитує слова Михайлова Інтерфакс. При цьому генерал послався на те, що в Росії вистачає своїх літаків такого класу. За його словами, ефективність Ан 70 нижча за російськийтурбореактивний літак Іл-76, а ціна майже вдвічі вища.

З української сторони реакція на ці слова не примусила себе чекати. Міністр економіки України Арсен Яценюк заявив, що Україні давно час подумати над тим, кого собі знайти в партнери в цьому надзвичайно важливому проекті. На думку українського міністра, партнерами можуть стати Airbus і Boeing. «Треба лише правильні умови пропонувати», — зазначив А. Яценюк.

Самі розробники літака заявляють, що жодних заяв із російської сторони про припинення проекту до них не надходило. Провідний конструктор із літака Ан-70 в АНТК ім. О.К. Антонова Микола ВОРОБЙОВ сказав «Дню», що всі роботи йдуть згідно з планом: зокрема, державні випробування, а також будівництво двох машин на київському авіазаводі «Авіант». Він вважає, що заява російського генерала є радше своєрідною «піар-акцією» напередодні запланованого засідання двосторонньої комісії Ющенко — Путін (припускають, що воно відбудеться до першої річниці створення цього форуму, тобто до 8 травня). Слід зазначити, що раніше з російської сторони звучали позитивні оцінки стосовно Ан-70, що призначений для оперативного перекидання військ у гарячі точки, на непідготовлені, в тому числі ґрунтові, аеродроми, а також для перевезення вантажів в інтересах міністерства оборони в умовах Далекого Сходу, Далекої Півночі. Усього цього не здатний зробити російський Іл-76, який сідає на підготовлені аеродроми та вимагає значно більшої довжини злітно-посадочної смуги.

Директор військових про грам у Центрі Разумкова Микола СУНГУРОВСЬКИЙ у коментарі «Дню» оцінив заяву главкому ВПС РФ як вияв дій російського промислового лобі, що відстоює свій проект Іл-76. «Росіяни ввійшли в проект Ан-70 і тепер не знають, як із нього вийти», — зазначив експерт. На його думку, такої відповіді з російської сторони варто було чекати. «Якщо ми хотіли розраховувати на російський ринок (згідно з угодою 1993 року, Росія повинна була закупити 165 літаків Ан 70), треба було проводити іншу політику», — зазначає М. Сунгуровський. Він вважає, що причиною виниклої ситуації є відсутність стратегічного мислення в України. Кажучи про можливу співпрацю з Airbus і Boeing, експерт висловив думку, що тут може йтися про можливості використання компонентів, технічних рішень для європейських або американських проектів. Він не відкидає, що Boeing може залучити Україну до іншого проекту, давши частину грошей на завершення Ан-70.

Набагато песимістичніше розглядає виниклу ситуацію компетентне джерело в українському авіапромі. На умовах анонімності він сказав «Дню», що без Росії Україна не зможе витягти проект Ан-70. Це зумовлене не стільки відсутністю необхідних коштів для реалізації проекту, а тим, що вся нормативно-технічна база, на основі якої створений літак, російська. Фактично це означає, що російська сторона може подати в міжнародний арбітражний суд на Україну, якщо вона спробує продати іншій країні розроблені з участю російських НДІ технічні рішення або використати їх у цивільній версії літака Ан-70-100. А для того, щоб створити літак на українській нормативній базі, треба щонайменше 600 млн. доларів, — зазначає джерело. Водночас співрозмовник не виключає, що на вищому рівні можливе прийняття компромісного рішення.