Прогноз Ферхойгена — під мікроскопом

Євроінтеграція уже не перший рік є пріоритетним напрямом зовнішньої політики українського керівництва. Проте на шляху його реалізації завжди стояло немало проблем. За попередньої влади Євросоюз не сприймав усерйоз заяви офіційного Києва, розцінюючи їх як просте загравання: сьогодні головний вектор — російський, завтра — європейський. По-іншому в Брюсселі почали ставитися до помаранчевої верхівки: з відвертою приязню, свідченням чого стали постійні візити представників ЄС до України, ініціювання десяти кроків по зближенню з Києвом. Однак до головного — до питання вступу — справа не дійшла: Київ відмовився на невизначений строк від ідеї подавати заявку на приєднання до Євросоюзу, а Брюссель взяв таку ж невизначену в часі паузу, не обіцяючи Україні навіть можливості бути прийнятим до «євроклубу». Неприємним сигналом цього тижня стала заява віце- президента Єврокомісії Гюнтера Ферхойгена, який в інтерв’ю німецькому виданню «Ді Вельт» висловив прогноз, що в найближчі 20 років країни колишнього СРСР не стануть членами розширеного ЄС. «Через 20 років членами Євросоюзу будуть усі європейські країни за винятком країн колишнього Радянського Союзу, які сьогодні ще не увійшли до ЄС», — заявив пан Ферхойген.

Які політичні наслідки може мати новий сигнал від Ферхойгена? Це запитання стало основним під час круглого столу, який відбувся в редакції газети «День». У ньому взяли участь міністр закордонних справ України Борис ТАРАСЮК, голова Представництва Єврокомісії у Києві Ієн БОУГ, колишній перший заступник міністра закордонних справ із питань євроінтеграції Олександр ЧАЛИЙ і відомий в країнах ЄС письменник Андрій КУРКОВ. Початок бесіди був присвячений саме заяві Гюнтера Ферхойгена.

— Наскільки високий ризик того, що євроінтеграція України (яка матиме, без сумніву, позитивні наслідки) так і залишиться процесом без бажаного результату — членства в ЄС?

Олександр ЧАЛИЙ: —Хотів би одразу наголосити, що євроінтеграція і членство — це різні речі. Членство не має бути самоціллю. Євроінтеграція — це трансформаційна ідея, і ми можемо її реалізувати в різні термiни. Ми повинні зрозуміти — проблема не стільки в нас, скільки в ЄС. Він переживає нині глибоку системну кризу.

Борис ТАРАСЮК: — По-перше, я хочу сказати, що пан Ферхойген є послідовною людиною...

Лариса ІВШИНА: — ...Це погано...

Борис ТАРАСЮК: — ...Із знаком мінус. По-друге, хто б і якого рівня з чиновників Європейської комісії не робив заяв на цю тему, його або її повноваження не можуть переважити правову природу засадничих документів, які визначають умови набуття членства. Отже, цією заявою пан Ферхойген не скасував статтю 49 Амстердамського договору, яка передбачає умови набуття членства. Тобто питання приєднання до ЄС залежить не від пана Ферхойгена, а від України.

Олександр ЧАЛИЙ: — У такому контексті ми могли б так характеризувати заяви Ферхойгена до 2004 року. Це так і робилося. Але потім — принаймні мені стало зрозуміло ще за період президента Кучми, що причина неотримання Україною перспективи членства ховається не тільки в Україні і не стільки в Україні. Цією причиною передовсім є Євросоюз. Після недавніх заворушень у Франції, після серйозних економічних процесiв, які відбуваються в Німеччині і Франції, ми повинні визнати: Європейський Союз перебуває в глибокій системній кризі. І наступні 7—10 років він перебуватиме в пошуку самого себе. Після цього, можливо, почнеться розмова і про можливості євроінтеграції України. Тому Ферхойген знав, про що говорив. Він розуміє, що після заяви французів про те, що будь-яке нове розширення буде вирішуватись на референдумі, приєднання держав до ЄС ставатиме дедалі важчим або і неможливим. У старих європейських демократіях не буде консенсусу стосовно нового розширення в найближчі 10 років. І це чітко засвідчено в новому бюджеті Європейського Союзу: до 2013 року грошей на розширення немає (за винятком тих країн, які вже визначені). Тобто про нові країни не може йти мова. Водночас, на мій погляд, це не скасовує євроінтеграцію.

Вона важлива для нас як ідея трансформації України. Я не комплексую, що Україна — не Європа. Україна — Європа. Більше того, Україна — Європа з «доданою вартістю». У нас є такі риси, яких немає в старій Європі. Ми — молода Європа, однак багато хто плутає ЄС з Європою. Ми трансформуємо наше суспільство, ґрунтуючись на тих цінностях і з тією послідовністю, яка буде відповідати нашим національним інтересам.

— Пане Боуг, чи справді глибинна причина заяви Ферхойгена полягає в кризі в ЄС?

Ієн БОУГ: — Є кілька причин. Я би трактував заяву Ферхойгена як передрікання. Хотів би повторити слова пана Тарасюка про те, що слова Ферхойгена не скасовують тих правових основ, які регулюють членство в Європейському Союзі. Однак заява, яку зробив Ферхойген, спирається ще на кілька важливих факторів. Європейський Союз зараз не в тій ситуації, щоб розглядати можливість якогось подальшого розширення. Зовсім недавно до ЄС приєдналося 10 нових членів. У наступні кілька років приєднається ще два нових члени (Болгарія і Румунія. — Ред. ). На черзі стоїть ще одна дуже велика і дуже складна країна — Туреччина. Пізніше до цієї черги приєднаються ще деякі Балканські країни. Тому зараз в Європейському Союзі дуже складна ситуація в плані можливості абсорбації нових членів. Коли ми говоримо про Копенгагенські критерії, то маємо розуміти, що вони стосуються не лише демократії, прав людини і вільної ринкової економіки, але й здатності Європейського Союзу прийняти нових членів. Інша причина полягає в питаннях, які стосуються бюджету, розгляду питань щодо розширення на референдумі. Я б не називав це кризою. Досвід свідчить, що кризи в Європейському Союзі тривають не так довго, як дехто вважає. Ще один чинник цієї заяви полягає в готовності України та інших країн вступити до ЄС. Я думаю, що небагато людей в цій країні не визнають те, що Україна ще не готова вступити в ЄС. Саме для цього був розроблений спільний План дій і Європейська політика сусідства, мета яких полягає у тому, щоб перетворити Україну таким чином, аби вона була більш готова для подачі заявки на вступ до ЄС. Я не думаю, що варто розглядати прогноз Ферхойгена як сигнал для розчарування. Це — навпаки, стимул для того, щоб поглянути, що ми можемо зробити за наступні кілька років. І, звичайно, попереду важлива дата — 2008 рік. У цей рік закінчується дія Угоди про партнерство і співробітництво, закінчується дія Плану дій Україна — ЄС, і ми повинні будемо виробити нові документи на їх заміну. Чим більше ми досягнемо до 2008 року, тим більше ми можемо планувати після 2008 року.

— Можна погодитися, що Україна справді не зовсім готова до членства в Євросоюзі і, очевидно, Євросоюз так само не готовий прийняти Україну. Але напередодні парламентських виборів заява Ферхойгена виглядає не лише передріканням, але і певним програмуванням. Чи буде вона мати політичні наслідки?

 Борис ТАРАСЮК: — Н е треба перебільшувати значення заяви пана Ферхойгена. Навряд чи вона матиме в довгостроковому плані — навіть до виборів — якийсь вплив. Тим більше — на результати виборів. Ми вже проходили чимало таких заяв. Україна сьогодні не готова до членства в Європейському Союзі. Але скажіть мені, будь ласка, яка країна з нових членів Європейського Союзу досягнула тих же стандартів розвитку, що і інші члени ЄС? Україна не є в цьому випадку винятком, яка виторговує для себе якийсь преференційний режим. Чого прагне Україна? Україна прагне бути членом Об’єднаної Європи шляхом своєї участі в Європейському Союзі і в НАТО. Що стоїть на заваді? На заваді стоїть процес, який повинна пройти Україна на шляху до досягнення Копенгагенських критеріїв, а наші партнери повинні визнати, що це є спільна мета. На жаль, поки що ЄС цього не визнає. Я вважаю, що це серйозна стратегічна помилка Європейського Союзу. Який вихід? Вихід полягає в тому, щоб Україна посилила політику, пов’язану з виконанням Плану дій, Угоди про партнерство і співробітництво і в такий спосіб довела, що в неї є не лише задеклароване бажання, а й конкретні дії. У свою чергу Євросоюз повинен переглянути свою концепцію і визнати перспективу членства України в Європейському Союзі. Переговори щодо членства починають не після того, як держава досягнула Копенгагенських або Мадридських критеріїв, переговори і курс на членство в Євросоюзі починаються зі спільної домовленості. А вже тоді виробляється план у вигляді договору, етапи, за якими країна готується до членства шляхом набуття критеріїв. Жодна країна ще не набула критеріїв до того, як почався процес її вступу. Набуття критеріїв — це кінцева мета домовленості про вступ до Європейського Союзу. Тому я вважаю, що не в 2008 році ми повинні з Європейським Союзом визначати, якого типу договір буде регулювати наші взаємини з початку 2008 року. Ми повинні виробити такий документ до цього часу, підписати його і почати процедуру ратифікації, аби 2008 рік почати з нового рамкового документу. Україна на відміну від багатьох — без жодних образ — нових членів Європейського Союзу не є прохачем. Україна є країною, яка вже робила, робить і буде робити дедалі більший внесок в спільну європейську безпеку, стабільність. Це те, що Україна сьогодні дає Європейському Союзу.

— Борисе Івановичу, нас відділяє один рік від ейфорії під час помаранчевої революції до заяви Ферхойгена. Чи не означає вона розчарування з боку Єврокомісії конкретними кроками конкретних урядів? Чи не може ця заява екстраполюватися загалом на здатність України досягнути заявлених критеріїв? Новий президент прийшов до влади саме під гаслами європейських цілей і глибоких перетворень. Чи не є заява брюссельського чиновника свого роду нокаутуючим висновком?

Борис ТАРАСЮК: — За заявою Ферхойгена не стоїть рішення Єврокомісії, це його особиста думка. Що стосується оцінки діяльності нової влади за президента Ющенка, то я думаю, що не буде перебільшенням сказати: за один рік зроблено більше, ніж за всі попередні роки в виконанні Україною своєї частини зобов’язань у питанні євроінтеграції... Саме через це стало можливим оголошення України країною з ринковою економікою в питаннях антидемпінгового законодавства. Саме через це стало можливим розпочати переговори щодо спрощення візового режиму українським громадянам. Це є досягненням минулого року? Є. Чи воно не є результатом того, що в країнах Європейського Союзу побачили в нашій державі нову країну, де є демократія, де менше загроз від подорожування українських громадян на Захід? Саме минулого року Україна і ЄС погодились, що найближчим часом розпочнуть консультації і переговори щодо реалізації ідеї зони вільної торгівлі. Саме минулого року Європейський Союз констатував значний прогрес в реалізації Україною Плану дій Україна — Європейський Союз. І це не те, що ми хочемо сказати про себе. Це те, що про нас говорив Європейський Союз у спільній заяві від 1 грудня минулого року...

— Дозвольте запитати у людини, яка вільно переміщується країнами Європейського Союзу, яку добре знає європейська громадськість — Андрія Куркова. Яким є ставлення громадян ЄС до України? І які ваші думки з приводу заяви пана Ферхойгена, оскільки ми почали розглядати його персональну справу?

Андрій КУРКОВ: — Я спілкувався часто з представниками Європарламенту і Єврокомісії. І я часто чув від них про те, що вони не розраховують побачити Україну в ЄС. Але завжди були різні думки: були симпатики України, були й антипатики. Я не думаю, що не варто займатися підрахунками — кого більше. Головне — взяти курс і тримати його, незважаючи на всі ці репліки. Під час помаранчевої революції був шалений сплеск інтересу до України, відбулася величезна безкоштовна реклама. Ми зробили собі такий «піар», який ще й зараз відчувається. Заява пана Ферхойгена —це такий само стимул для України, аби вона розвивалася в визначеному напрямку, як і політика президента Путіна з підвищення цін для України до європейського рівня. Якщо Росія вважає вже нас європейською країною і ми платимо за європейськими розцінками, то не бачу причини сумніватися в європейськості України і її майбутньому.

Олександр ЧАЛИЙ: — Я згоден з Андрієм Курковим в тому, що європейські чиновники були послідовними всі ці роки. І вони нам відмовляють навіть не в членстві. Вони нам відмовляють в постановці питання про перспективу членства. Борис Тарасюк правильно сказав: потрібно зафіксувати те, що членство — наша спільна ціль. Я абсолютно згодний з Борисом Івановичем: ми набагато краще готові сьогодні до перспективи членства, ніж Албанія, яка вся пронизана корупцією, ніж Македонія, в якій страшна нестабільність. Нагадаю, що Україна безкоштовно допомагає ЄС стабілізувати Македонію, відправивши туди своїх військових. ЄС нормально ставиться до нової української влади, існує абсолютно позитивне сприйняття. Питання в тому, що він не змінює своєї стратегічної лінії, оскільки не дозволяє її змінити об’єктивна ситуація. Нова влада повинна відійти від романтичного сприяння членства в ЄС до нормального прагматичної концепції євроінтеграції.

...Коли Леонід Кучма прийшов у 1994 році до влади, то ставив собі за мету інтеграцію в російський блок. Ця ідея була центральною в його передвиборній програмі. У результаті він написав книжку «Україна — не Росія». Це його так би мовити заповіт по зовнішній політиці. Мені здається, що Віктор Ющенко врешті-решт напише книжку «Україна — не ЄС». Нова влада має реалістично подивитися на перспективи членства і сказати, що приєднання до ЄС не повинно бути ціллю нашої євроінтеграції. Ми не повинні зосереджуватися сьогодні на цьому, треба зосередитись на прагматичному представленні своїх інтересів стосовно нашої інтеграції — у культурному просторі, людському просторі, бізнесовому просторі.