«Неснодійний» ефект дитячого ТВ
Цього тижня в ефір Першого національного повернулася «Вечірня казка». Зняли програму з ефіру ще в червні (коли в Національній телекомпанії працювала команда Тараса Стецьківа. — Ред. ). За словами ведучої Алли Мигай, аргументували це рішення низьким рейтингом передачі, хоча, стверджує ведуча, рейтинг «Вечірньої казки» був не нижчим за рейтинг усіх інших передач УТ-1 і вищим за рейтинг новин. Ще один аргумент — неофіційний — у прайм-таймі дитячої передачі бути не може, цей час хотіли звільнити для реклами. Звісно, колектив програми це рішення сприйняв дуже болісно. «По- перше, — говорить Алла Мигай, — ми любимо свою роботу, любимо дітей і працюємо для них з радістю. А по-друге, діти нам писали: вони чекали казки, чекали пісеньки». Півроку колектив програми був без роботи, Алла Мигай займалася іншими проектами. І раптом (уже при новому президентові НТКУ Віталії Докаленку. — Ред. ) їй запропонували знову робити «Вечірню казку» — в традиційний для цієї програми час. Ведуча вважає, що спрацювала все ж таки громадська думка: про те, що в ефірі немає «Вечірньої казки», писало багато видань.
Якщо раніше авторська музична казка Алли Мигай виходила в ефір два рази на тиждень (а в інші дні працював інший ведучий, у більш традиційному форматі), то тепер п’ять разів на тиждень виходить саме музична казка. Алла Мигай, до речі, за фахом не журналіст і не актриса, а професійний композитор, і музику до казок, як і вірші, пише сама.
На сайті Першого національного обіцяли, що в ефір вийде оновлена версія програми. Але для цього, каже ведуча, потрібен час. Нині активно триває робота зі створення нової «вдяганки» для казки: «буде нова пісенька, нова декорація, нові ляльки, нові ідеї, але казка залишиться музичною й авторською». З Нового року очікуються й закупки нових мультфільмів, а в перспективі — створення своїх, на базі Першого національного (за словами Алли Мигай, уже ведуться переговори з художниками та режисерами-мультиплікаторами). Ще один напрямок роботи — телевізійний ляльковий театр у рамках програми.
Звісно, виникає запитання: чи зможе нехай навіть оновлена, нехай навіть «неформатна», але все ж дещо консервативна (за мірками сучасного ТБ) «Вечірня казка» скласти хоч якусь конкуренцію мультиплікаційному ширвжитку?
Проте, як каже Алла Мигай, мета програми — подарувати дітям спілкування з дорослими та з однолітками, те, чого їм не вистачає в інших передачах. «Діти хочуть поговорити, поспівати й пограти. Батькам часто нема коли цим займатися, а я щодня приходжу в гості й спілкуюся з ними. А Слоника, Єнота, Ворону та інших лялькових персонажів програми діти вважають своїми друзями. Вони їм пишуть листи, надсилають якісь смішні історії. Причому пишуть діти не лише маленькі, а й школярі — до п’ятого й навіть до сьомого класу, не кажучи вже про те, що й батьки пишуть.
Я не можу скласти конкуренцію закордонним мультфільмам, тому від «Діснея» ми відстали назавжди. Але щось таке добре, цікаве, якась інсценована казка, пісенька — це дітям теж потрібне. Крім того, ще одне із завдань програми — спонукати дітей до творчості. У дітей є бажання виграти приз, а для цього треба скласти пісеньку або написати віршик, або вигадати загадку, або цікаву історію, або взяти участь у конкурсі малюнків і т.д. Технічні засоби Першого каналу, звісно, залишають бажати кращого, та й творчі можливості також. Хотілося б, наприклад, залучити в програму молодь. Якщо будуть спонсори, думаю, молодь до нас потягнеться. А ідей вистачає. На Першому каналі також можна працювати, потрібні тільки умови».
Проте відповідні умови для дитячого мовлення потрібні не лише на Першому каналі. Як нагадує дослідник історії українського ТБ Іван Мащенко, за часів Радянського Союзу на успіх дитячої вечірньої програми працювало багато мультиплікаційних студій. Серед інших чинників популярності «тієї» «Вечірньої казки» («На добраніч, діти!») — дуже серйозний підхід до підбору образу казкаря. Незабутній дід Панас (Петро Юхимович Вескляров), на думку Івана Мащенка, дійсно втілював образ українського «дідуся», це було, як зараз кажуть, стовідсоткове влучення. Ще одна цікавинка старої програми — налагоджений зворотний зв’язок: листи й малюнки в програму «На добраніч, діти!» надходили мішками.
Проте, зазначає Іван Мащенко, намагатися механічно перенести той формат на сучасне ТБ не можна — не може бути ні другого діда Панаса, ні нового «Катрусиного кінозалу». Час змінився, діти стали іншими, в чомусь більш прагматичними, в чомусь більш інформованими, треба вміти підібрати відповідні інтонації. Форму «мюзиклу для дітей», яким фактично є програма Алли Мигай, можливо, готові сприймати не всі діти. Можливо, варто було б пошукати й інших форм. Але сам факт повернення на екран «Вечірньої казки» експерт із питань ТБ і РМ оцінює позитивно й сприймає як один із елементів майбутнього суспільного телебачення, яке саме й покликане задовольняти інформаційні потреби тих категорій глядачів, які комерційні канали з тих чи інших причин ігнорують.
А провідний науковий співробітник Інституту психології АПН України Леся Вовчик-Блакитна зазначає, що для дитини «Вечірня казка» — це свого роду ритуал, пов’язаний із засипанням. І увечері дитина має почути щось приємне, ласкаве, ніжне, що не напружувало б, а навпаки, заспокоювало. «Якщо батьки дуже зайняті та переобтяжені роботою й не можуть приділити дитині 15 хвилин перед сном для спокійного спілкування, то нехай це буде телевізор і ведуча — тітонька Алла, чи хтось інший, але це має бути розмова, звернена безпосередньо до дитини». (У цьому сенсі той факт, що «Вечірня казка», що повернулася на ТБ, досі «плаває» по ефіру й не має стабільного часу виходу, звісно, дещо знижує корисний «снодійний» ефект програми. — М.М.).
На думку Лесі Вовчик-Блакитної, програми, подібні до «Вечірньої казки», — добра традиція. Мають бути речі, які пов’язують різні покоління. Інша річ, що традиційні формати слід наповнювати новим змістом. «Бажано шукати ті форми, ті слова, ті казки, за допомогою яких можна достукатися до дитячих душ. Тому що, на жаль, дуже багато дитячих душ уже закрилися. У багатьох дітей уже стоять якісь бар’єри, викликані різними негативними впливами, зокрема мультфільмами з усілякими жахами, монстрами тощо». На думку Лесі Вовчик-Блакитної, програми, подібні до «Вечірньої казки», можуть трохи компенсувати ці негативні впливи. Але не варто забувати, що це лише крапля в морі. Одна з головних проблем полягає в тому, що в Україні все ще не розроблена концепція ТБ для дітей, аби вони росли здоровими психологічно й психічно. Нині діти фактично виховуються на рекламі та на анонсах фільмів, для яких, як правило, вибираються найбільш негуманні фрагменти...
