Другий провал Буша
Американський Червоний Хрест оголосив, що йому необхідні ще 40 тисяч добровольців після удару два тижні тому «безпрецедентного за наслідками й масштабами» урагану Катріна. За словами представника організації, додаткові руки потрібні для того, щоб забезпечити тих, хто цього потребє, їжею, одягом і дахом над головою. Хорошою новиною для учасників гуманітарної операції стала інформація про те, що Новий Орлеан вдасться очистити від води, що його затопила за 40 днів, а не за 80. Як очікується, операція з надання допомоги продовжиться кілька місяців, і це змусило Червоний Хрест оголосити наймасштабніший набір добровольців за всю 125-річну історію організації. Наприкінці минулого тижня у щотижневому радіозверненні президент США Джордж Буш закликав американців об’єднатися перед обличчям смерті й руйнування, викликаних ураганом Катріна. Він нагадав, як американці об’єдналися в єдиному пориві після подій 11 вересня 2001 року.
Президент Буш попросив американців «не грати в політичні ігри» в момент страшного національного лиха. Але нелегкі запитання на адресу лідерів держави є саме тим, чого вимагає демократія, коли реакція на наслідки урагану Катріна вважається «національною ганьбою» Америки.
Про наближення Катріни існувало принаймні дводенне попередження, однак влада барилася з наказом про евакуацію. Не було надано транспорт людям, які не мали власних автомобілів або грошей, не було підготовлено достатньої кількості приміщень для забезпечення біженців притулком, не було досить сил на місцях, щоб доставити людям предмети першої необхідності або забезпечити порядок, і не було достатньої кількості човнів, вертольотів та іншого транспорту, необхідного для порятунку тих, хто опинився в зоні лиха.
Доставка військового персоналу до найбільш потерпілих районів велася надзвичайно повільними темпами, що частково пояснюється тим фактом, що 40% солдатів національної гвардії перебувають в Іраку. Протягом чотирьох днів не існувало єдиного центру командування й контролю. У результаті постраждали і загинули багато людей.
Велика частина цих помилок є результатом політики адміністрації Буша, яка ефективно послабила можливості Федерального агентства з надзвичайних ситуацій (FEMA) — урядової установи, відповідальної за запобігання й усунення наслідків стихійних лих. Одержима війною проти тероризму, а також ідеологією приватизації урядових функцій, адміністрація систематично підривала здатність FEMA вживати заходів, спрямованих на запобігання стихійним лихам або принаймні на пом’якшення удару, якщо запобігти йому неможливо.
FEMA зазнала скорочення штатів, її було понижено з кабінетного рівня і підпорядковано Департаменту національної безпеки. Основну функцію планування й підготовки на випадок надзвичайних ситуацій агентства було замінено на боротьбу з тероризмом. Керівництво агентства не мало ніякого досвіду з реагування на надзвичайні ситуації. Колишній директор був одним з політичних друзів Буша із Техасу, а кваліфікація нинішнього директора включає посаду члена комісії зі справ суддів і стюардів Міжнародної асоціації арабських скакунів, де його попросили подати у відставку за «неефективний нагляд».
Із 2001 року мільярди доларів було перекинуто з програм запобігання й усунення наслідків стихійних лих на національну безпеку та війну в Іраку. Бюджет армійського інженерного корпусу на будівництво дамб у Новому Орлеані був істотно урізаний, включаючи фонди, спеціально призначені для проекту з контролю за повенями в містах Південної Луїзіани. Превентивні заходи для захисту людей і власності не були проведені, незважаючи на висновок FEMA в 2001 році про те, що проходження могутнього урагану через Новий Орлеан є одним із трьох «найбільш вірогідних катастрофічних стихійних лих, які загрожують країні».
Вважаючи, що FEMA є «роздутою дотаційною програмою» і що «завдання уряду не полягає у наданні послуг», перший бушівський директор агентства ввів у рамках великої приватизаційної програми нові вимоги щодо підряду приватних фірм для виконання частини робіт. Це призвело до відтоку інтелекту в міру того, як досвідчені кадри FEMA переходили до приватного сектору.
Приватизація також зробила особливо вразливою найбідніші штати й соціальні групи. У міру того як потік грошей вичерпувався і контракти на виконання федеральних програм укладалися з приватними компаніями, що збільшувало їхню вартість, лише найбільш багаті й політично найбільш важливі штати могли успішно боротися за нечасті федеральні гранти, необхідні, щоб сплачувати за послуги.
Наприклад, прохання Флориди (яка має на 16 виборчих голосів більше, ніж Луїзіана, і брата президента — губернатором) про фінансування заходів із захисту заболочених територій було задоволене. Водночас у 2004 році Луїзіані, яка потребувала грошей більше, було відмовлено в проханні про фінансування протиповеневих заходів. В умовах, коли здатність Луїзіани самостійно вжити захисних заходів була послаблена і можливості центру з надзвичайних ситуацій серйозно підірвані, неадекватне реагування уряду й надмірні руйнування були практично неминучі. І сьогодні бідні люди розплачуються за це.
Але коріння провалу цієї адміністрації йде глибше, ніж хронічне й навмисне перекидання ресурсів з програм, які гарантують безпеку людей у разі стихійних лих. Незважаючи на наукові докази, які свідчать про те, що збільшення інтенсивності й частоти ураганів пов’язане із зміною клімату, адміністрація Буша систематично відмовляється брати участь у міжнародних програмах з охорони клімату. Замість того, щоб підтримати заборону на забудову заболочених територій, встановлену попередніми адміністраціями, адміністрація Буша зняла її. Оскільки викликана будівництвом ерозія призвела до наступу Мексиканської затоки на 20 миль углиб континенту порівняно з 1965 роком, урагани сьогодні можуть зберігати свою силу довше, а вітер і хвилі, які вони приносять, набирають великої швидкості й руйнівної сили.
Втрата заболочених територій поставила під загрозу дамби Нового Орлеана, побудовані з розрахунком, що 40—50 миль боліт між містом і Мексиканською затокою служитимуть захисним буфером. Незважаючи на всі великі дослідження, які доводять, що для захисту Нового Орлеана необхідна програма відновлення берега й більш високі дамби, адміністрація дозволила федеральним агентствам припинити охорону 20 мільйонів акрів заболочених територій, а забудовникам осушити тисячі акрів боліт і в 2004 році урізала фінансування на утримання рівня води в озері Понтчартрейн більш ніж на 80%.
Новий Орлеан — це тільки перша американська ластівка. Ідеологія приватизації, що знижує ефективність діяльності уряду й дозволяє привілейованим класам врятувати своє життя, залишаючи бідняків чіплятися за дахи, має бути поставлена під сумнів. Це стихійне лихо має послужити страшним нагадуванням про те, що відбувається, коли уряд виявляється неспроможним захистити своїх людей, і абсолютно необхідно, щоб американці вимагали покарання винних. Чиновники, що не справилися зі своєю роботою, мають бути зняті з посад, а обрані особи, чия політика посилила масштаби лиха, принесеного Катріною, мають бути відправлені у відставку. Ми зобов’язані зробити це для загиблих і тих, хто залишився живим.
Террі ЛІНН КАРЛ — професор політології Стендфордського університету
