Олександр МОРОЗОВ: «Ющенко повинен стати активним учасником виборів, і соромитися тут нічого»
Олександр МОРОЗОВ — колишній народний депутат від блоку «Наша Україна», а зараз керівник Ощадбанку, відомий систематичною критикою нинішнього прем'єр-міністра, коли вона була учасником коаліції «Сила народу». Сьогодні риторика Морозова дещо послабилася, але «положення» не заважає йому відверто й із неабиякою критичністю висловлюватися не лише про політичних опонентів, а й про тих, кого прийнято вважати близьким оточенням Президента.
— Як вам працюється на новій посаді голови Ощадбанку?
— Повноцінним його головою, принаймні з юридичного погляду, я ще не є. Для цього потрібно отримати схвалення Національного банку, куди на затвердження подана моя кандидатура, обрана раніше на зборах Наглядової ради. Тож легітимності призначення набуде тільки після «погодження» НБУ, а поки що я й документи не всі, наприклад, кредитні договори, маю право підписувати — візую їх як виконувач обов'язків.
— Тобто ви не були сумісником?
— Ні. Регламентний комітет, щоправда, присилав мені «чорну мітку» з вимогою скласти повноваження, але це тільки тому, що вони не знали всіх цих тонкощів. Від мандата я відмовився одразу ж за фактом вердикту НБУ, про що чесно написав у відповіді пану Матвєєву.
— Отже, вам, колишньому успішному бізнесмену, у фінансовій діяльності все-таки набагато комфортніше, ніж у політиці?
— А я цього ніколи особливо й не приховував. Просто займатися бізнесом у старій системі політичних координат, не принижуючись у високих кабінетах, було просто неможливо. Бажання змінити, поламати хоч би частково усталену систему і стало передумовою мого приходу до команди Віктора Ющенка. Цим же обумовлювався й профіль моєї депутатської діяльності за минулі три роки. Тож, за великим рахунком, відмовлятися від мандата можна було ще в день інавгурації Ющенка.
— Яку спадщину залишив Ігор Плужников?
— Зусиллями мого попередника Ігоря Плужникова був сформований прекрасний, принаймні на рівні правління, колектив професіоналів. Звісно, я також спробую посилити керівництво цієї структури, ввести нові кадри, проте масовими звільненнями це вже точно не обернеться. Я взагалі не прихильник люстрації, у мене на цю тему навіть із Президентом дискусія була. Так, більшу частину топ-менеджерів країни призначала на посади колишня влада, але люди ці, як правило, виконували свої обов'язки професіонально, в політику не вплутувалися.Що стосується спадщини, то можу вас запевнити: під час виборів у жодних корупційно-фальсифікаційних схемах «Ощадбанк» задіяний не був.
— Раніше ви активно критикували Юлію Тимошенко. Ваша позиція незмінна досі?
— Моя критичність перестала бути публічною. Одна справа — працювати керівником банку, належного уряду, і зовсім інша — будучи народним депутатом, оцінювати дії партнерів по коаліції. Дискусії нікуди не ділися, просто стали більш замкненими, «сімейними», так би мовити…
— А хто продукує чутки про ймовірність відставки прем'єра?
— Подібні прогнози здаються мені малореальними. Думаю, до весни 2006-го вона допрацює більш-менш спокійно. Швидше за все, блок БЮТ із нашою партією можливий тільки в тому випадку, якщо Юлія Володимирівна отримає гарантії збереження, точніше — повторного призначення, на нинішню свою посаду вже після виборів. Їх відсутність здатна викликати втрату її мотивації для близького партнерства.
— Можливо, для цього Ющенку й Тимошенко треба підписати черговий таємний договір на зразок того, завдяки якому Юлія Володимирівна і стала прем'єром, і який ви ж першим потім і розкритикуєте?
— Кулуарні домовленості я завжди критикуватиму. Практикувати подібне, одночасно пропагуючи на мітингах відкритість, неправильно. З іншого боку, нічого негожого в таких кадрових гарантіях, якщо тільки не приховувати їх, немає.
— Вони вдвох домовлятимуться, без участі Литвина?
— Думаю, так. Особисто я набагато більше вірю в перспективи блоку Ющенко—Тимошенко, ніж у перспективи такого ж союзу, але вже з участю Народної партії Володимира Литвина. Рядові члени НСНУ і БЮТ спільну мову знаходять, у принципі, без великих зусиль, а ось діалогу з «народниками», внаслідок специфічності кадрового складу партії, не виходить. Буває, люди між собою зовсім не вітаються. Не можна ж блокуватися, не зважаючи на нюанси власної внутрішньопартійної ситуації, зокрема — настрої активістів. Звісно, переговорний процес буде непростим, але, думаю, політсилам Ющенка і Тимошенко все-таки вдасться досягнути компромісу з приводу персонального складу передвиборного списку, що вкрай сумнівно в разі розподілу місць з урахуванням інтересу ще і Литвина.
— А нащо тоді треба було робити канівські заяви?
— Після заяв нічого не відбулося. Декларувати наміри — не означає брати зобов'язання. Нам справді треба прагнути до єдності, але саме прагнути, а не насаджувати її «добровільно- примусово», за будь-яку ціну. Завдання Президента — формулювати глобальні задачі, наше — знаходити методи їх втілення. Проте небажання, точніше — розуміння недоцільності спільної участі у виборах, не робить нас політичними опонентами. Безсумнівно, за ходом кампанії ми одне одного підтримуватимемо, але скріпляти співпрацю «блоковим» договором зовсім необов'язково. Набагато важливіше, вважаю, подумати про варіанти консолідації вже в складі майбутнього парламенту.
— «За Єдину Україну» також збиралася у Верховній Раді мегафракцію створювати…
— Зараз ми маємо якісно іншу систему координат, що називається не «Леонід Данилович Кучма», а «Віктор Андрійович Ющенко». Звісно, всім нам хотілося б більш стрімких змін, і багато що дійсно вже змінилося, проте середовище нашого проживання залишилося колишнім і на це треба зважати. У нас, дякувати Богу, не 1917 рік, щоб «руйнувати до основи», засилати всіх за Урал і тільки після цього починати «з чистої сторінки». Опоненти наші нікуди не поділися і діють вельми активно.
— Проте НСНУ будують майже так само, як свого часу КПРС…
— Знаєте, коли я на з'їзді сидів у президії (чого насправді дуже не люблю), то говорив, по суті, те саме. Між собою ми навіть жартували: яку партію не будуєш, однаково виходить КПРС. Узяти хоч би ту ж президію — нащо формувати її з двох рядів і кількох десятків чоловік? На мою думку, для нормального ведення заходу цілком вистачить і двох-трьох фігурантів…
— Так, комуністи також партосередки в органах влади створювали…
— Ми цю ідею розглядали на президії партії, і я був її активним прихильником. Люди в уряд делеговані, в тому числі й від нашої партії, їхні спроби консолідуватися природні. Не бачу нічого негативного в тому, щоб окремі завдання, сформульовані в президії партії, втілювалися потім у постанові Кабміну. У нас чомусь будь-яке утворення розцінюють як спробу «товаришувати проти когось», але це аж ніяк не означає, наче одна половина Кабміну затіяла проти іншої підкилимову боротьбу. Навпаки, завданням ставиться підвищення загальної координації.
— Проте розділення пройшло за раніше існуючими «лініями розколу»…
— Протистояння як такого в Кабміні немає. Є окремі локальні конфлікти, що виникають на ґрунті професійної діяльності. Повірте, в тих же Безсмертного і Томенка відмінна комунікація, оскільки вони разом проробляють умови блокування НСНУ і БЮТ.
— Чому до передвиборного союзу під егідою Президента не запрошений Кінах?
— Та тому, що партії в нього як такої немає. Так, наявності могутньої профільної організації не визнати не можна, але ось партії на її основі… Хай уже Анатолій Кирилович не ображається.
— Віктор Ющенко відмовився очолити передвиборний список, кому ж тепер дістанеться першість?
— Щоб повністю виконати зобов'язання, які В. Ющенко брав перед виборами, він повинен стати активним учасником майбутніх перегонів і соромитися тут нічого. А очолити список у випадку, якщо він усе-таки буде єдиним, могла б і Юлія Володимирівна. Шанси мають також Зінченко, Мартиненко, Порошенко, Безсмертний…
— У разі успіху НСНУ на парламентських виборах 2006 року ризик формування одноосібної президентської політичної системи дуже великий…
— Ризик, безумовно, є завжди. Єдине, що здатне нас від цього вберегти, — формування справжньої опозиції. Думаю, із такою роллю цілком могла б впоратися «ПОРА», якби вона потрапила до парламенту.
