Педагог для педагогів

Сьогодні Національний педагогічний університет імені Драгоманова святкує ювілей. За 170 років функціонування в освітньому просторі він встиг підготувати 150 тисяч вчителів. З нагоди свята «День» запропонував ректорові педагогічного університету, заслуженому діячеві науки і техніки, доктору філософських наук Віктору АНДРУЩЕНКУ пояснити зміни у підготовці вчителів впродовж останніх років, поділитися планами на майбутнє, а також розказати про основні завдання, які доводилось виконувати цьому навчальному закладу за різних історичних умов.

ХОЧЕШ БУТИ ВЧИТЕЛЕМ — ОТРИМАЙ РЕКОМЕНДАЦІЮ

— Вперше на казенний кошт було зараховано 25 студентів, що готувались для отримання вчительського звання. Їх підготовка відрізнялася від навчання студентів університету Святого Володимира (а саме при ньому було створено вчительський інститут казеннокоштних студентів) тим, що їм читався курс педагогіки, що в них була передбачена педагогічна практика, а найголовніше — вони давали підписку, що відпрацюють вчителями шість років. В царській імперії спочатку було шість навчальних округів, а пізніше створено й Київський округ. Новий округ створили через хвилю полонізації, яка досить потужно прокотилася Києвом та прилеглою до нього територією. Із створенням округу спочатку відкрили в Києві університет, а трошки згодом — вчительський інститут. Цим навчальним закладам було поставлено завдання проводити царсько- російський дух у всі сфери життя, а вчителі повинні були стати провідниками ідеології царизму. Першим на повний голос порушив національне питання випускник університету Cвятого Володимира Михайло Драгоманов (історичний факультет). Він розпочав відкривати в Києві недільні школи, де працював як вчитель і викладав українською мовою народознавство, культуро-, етно-, українознавство. З цього моменту про Україну стали говорити як про народ. Потім національні ідеї підхопили Леся Українка та Іван Франко.

— За якими критеріями відбирали на навчання перших вчителів? Що в них намагалися виховати?

— Їх відбирали не тільки за іспитами. Обов’язково їм повинен був дати рекомендацію попечитель навчального округу (за нашими мірками — начальник обласного управління освіти). Звичайно, майбутні студенти-вчителі вже мали гімназійську освіту. В університеті їх більше готували як істориків, мовників та літературознавців. Вивчали вони також математику та юридичні науки. Тобто головним було вміння писати, рахувати — і поважати закони Російської імперії. В цей період в світі домінувала релігія, тому найбільше поважалась в людині духовність. Але казеннокоштні студенти навчалися не лише за теологічною традицією, а й за раціоналістичною. Це піднімало їх рівень освіченості у порівнянні зі священиками, які тоді працювали у школі. Драгоманов та його сподвижники вивчали латинь, грецьку мову, світову літературу. Останню, до речі, читали в оригіналі, а не в перекладі.

Тобто так історично склалося, що вчитель завжди був провідником царської ідеології — величі Росії як третього Риму. Другим ідеологічним навантаженням був дух християнства. У кожному університеті і школі вивчали Закон Божий, тобто Біблію. А вже на третьому місці стояли наукові знання: математика, література, юриспруденція, фізика, біологія.... Так все було до 1920 року. Він переломив ситуацію, замінивши християнський і царський дух на дух марксизму. Держава відділялася від церкви, школа — теж. Радянська школа демонструвала, що найголовніше — це комуністична мораль, підкреслювала велич пролетаріату як класу. Носії духу царизму були знищені через закриття університетів. Замість них було створено низку інститутів, в яких до викладання допускалися нові кадри. Вчительський інститут при університеті Cвятого Володимира в 1920 році був закритий, а на його місці відкрили Київський інститут народної освіти, і дали йому ім’я М. Драгоманова. Розмістили інститут в червоному корпусі нинішнього Київського Національного університету імені Тараса Шевченка, де він існував протягом 13 років. Попередня професура університету або виїхала за кордон, або не дожила до відкриття нового університету імені Тараса Шевченка. Педагогічний інститут переселили на вулицю Пірогова, де він функціонує й досі.

— На які прошарки суспільства орієнтувався педагогічний заклад?

— Тоді розпочала працювати система підготовки кадрів нової генерації — де в корінь кута ставилося соціальне походження людини. Якщо ти походив з робітничого класу або трудового селянства, то тобі надавалися пільги. Інтелігенція, відповідно, пільгами не користувалася. Були організовані робітничі факультети (рабфаки), де давали таку первісну освіту, щоб людина могла потім далі навчатись. Зараховувалися ці люди за результатами здачі екзаменів у себе на робітничих факультетах. Але завжди педагогічним університетам давалося завдання: 50% студентів зараховувати із сільської місцевості з наступним поверненням працювати вчителями на село. Але практика свідчить, що повертається в село десь відсотків 30. Так було раніше. Зараз у нас вже нема механізмів, за якими ми могли б відслідковувати це повернення. Рівно як і відсутня можливість апелювати до відповідальності у цьому питанні. Раніше цей тиск здійснювався через партію, комсомол, управління освіти.

ЯК АДАПТУВАТИ ОСВІТУ ДО РИНКУ

— Яку ідеологію, на ваш погляд, має сьогодні проводити вчитель?

— Національну. Нам потрібно повернути молодь до цінностей національної культури. Крім того, в Україні завжди цінувалася власна індивідуальність. На багато років вона втратилась. Пам’ятаєте, «жила бы страна родная — и нету других забот»? А де особистість? Тепер ми виховання спрямовуємо на національне та культурне відродження. На подолання стереотипу меншовартості та розвиток почуття самоповаги. Цей гуманітарний блок не тільки був задекларований, а був проведений через програми, методики, технології проведення уроків та технології підготовки вчителя. Все це було зроблено в перші три- чотири роки незалежності. Потім в країні відбулися суттєві соціальні й економічні трансформації: ми підійшли до ринкових відносин, до демократії. Тож тепер треба готувати й вчителя до роботи в цих ринкових і демократичних умовах. З’являються нові дисципліни, нові спеціальності — маркетинг, менеджмент, соціальна робота...

Освіта — це механізм підготовки людини до життя. Але що таке ринкові відносини, ми не всі однаково розуміємо. Отже і не завжди адекватно трансформуємо в навчальний процес. Тут виникає змістовна сторона питання: скажімо, коли ми повинні навчити людину жити в системі ринкових відносин? З іншого боку, й саму освіту треба адаптувати до ринкових механізмів регуляції. Що можна продавати в освіті? Чи все можна продавати? — А інтелектуальна власність? А приватні заклади? До речі, на мій погляд, їх не треба навмисно давити. Вони самі поступово викристалізуються в нашій системі освіти.

— А чи правда, що педагогічний університет розпочав готувати гувернанток?

— Так, але це не спеціальність, а спеціалізація. І тут головне — навчити педагога працювати з однією дитиною, індивідуально. Це тільки на перший погляд здається, що працювати з однією дитиною легше, ніж з учнівським колективом. Діти бувають різні — треба точно вловити характер дитини. Батьки в неї, зазвичай, — це заможні люди. Гувернантка має бути готовою почути навіть такі речі: «Мої батьки заплатили — от і вчіть мене, а сам я вчитись не буду». Крім того, гувернантці ще треба добре знати не лише один фаховий для неї предмет, а й володіти цілим масивом інформації, розбиратися в багатьох галузях: і в мистецтві, і в культурі, і, можливо, грати на музичному інструменті, співати, розбиратися в комп’ютері, володіти декількома мовами. Це дуже важка, але й дуже цікава справа. Випуску таких фахівців в нас ще не було, адже за цією програмою ми працюємо тільки третій рік. У той же час, коли я спілкувався з міністрами інших країн (Греція, Австрія, Чехія), то виявилось, що вони зацікавлені брати наших дівчаток для роботи в Європі. Це стосується роботи з маленькими дітьми, догляд та навчання дітей з особливими потребами, а також догляд за людьми похилого віку.

ПЛАТНИХ ПОСЛУГ МАЄ БУТИ БІЛЬШЕ

— Яке ваше ставлення до введення в країні незалежного тестування?

— У Сполучених Штатах і ряді інших країн вже давно працюють центри незалежного тестування. Після того, як тестування пройдено, дитині видається рекомендація стосовно того, на який рівень вищого навчання вона може претендувати згідно із своїми результатами. Після вибору із запропонованих вузів, держава переводить кошти на навчання за дитиною. А в нас навпаки. Спочатку вуз отримує фінансування на певну кількість бюджетних місць, а потім йде набір у студенти. А якщо до мене на якусь спеціальність прийде з однаковими балами більше абітурієнтів, ніж оплачених державою для них безкоштовних місць? Тоді доведеться робити якесь змагання в інституті, щоб виявити кращих. Або екзамен з фаху, або співбесіду. Якою мірою незалежне тестування зможе зменшити корупцію у вузах — це вже інше питання. Корупція не в закладах освіти розпочинається і закінчується. Цей процес починається і закінчується в суспільстві. І ми не викорінимо цього явища доти, доки не позбавимось тих, хто дає — в першу чергу! Бо їх більше, вони бігають навколо університетів і шукають, кому би впхнути ці гроші. І це спостерігається в будь- яких сферах нашого життя. Я б, наприклад, запроваджував тести поступово. Ці технології потрібно відпрацьовувати спочатку в школах, а потів вводити їх в університетах по групах спеціальностей, — і саме там, де менший конкурс. Поки що.

— Які інновації очікуються у підготовці вчителів?

— Зараз ми розпочали працювати не лише по підготовці вчителя, а й працюємо з перепідготовки педагогів (коли отримують додатково ще нові спеціальності). Новацією було те, що ми почали навчати в одних групах як недипломованих ще педагогів, так і тих, хто має стаж і опановує новий фах. Таким чином налагоджується обмін досвідом для тих, хто ще не викладав у школі.

Я хочу започаткувати надання майбутнім сільським вчителям додатково ще й не вчительську професію. Кількість дітей на селі скорочується, через програму «Шкільний автобус» укрупнюються деякі школи за рахунок закриття інших. Вчителеві важко кожен день їздити на уроки в інше село, бо йому проблемно відриватися від свого господарства. Тому якщо він буде працювати в школі на півставки, а також мати півставки бухгалтера, чи зоотехніка як вчитель біології, чи бібліотекаря як вчитель літератури... Тоді вчитель буде більш захищеним. На третьому курсі у нас студенти отримують ступінь бакалавра, а на четвертому курсі я можу їм запропонувати додаткове навчання за їхні ж кошти, і на виході з університету вони зможуть отримати по два дипломи. Хочу ввести ще спеціалізацію технолога виборчих систем. Бо на виборах найбільше працюють вчителі. Але ж їх ніхто до цієї роботи не готував. Запропоную цю спеціалізацію для фаху політології. От вчителі і будуть знати, як правильно організовувати виборчі дільниці, що вважається порушенням та які саме обов’язки у тих людей, хто опікується цими дільницями. Платне отримання другої спеціальності в педагогічному університеті коштує небагато — всього 100 гривень на місяць. Тому я вважаю, що з часом сфера платних послуг має розширюватись.