Співець гайдамаків

Людина, про яку піде мова, представник української школи в польській літературі, котрий входив до відомої трійці «ЗА- ГО-ГРА» (Богдан Залеський, Северин Гощинський, Михал Грабовський), був великим прихильником українства, понад усе цінував землю, на якій народився, і завжди повертався в рідний край, куди б доля його не закинула. Набагато раніше Тараса Шевченка Северин Гощинський торкнувся болючої теми гайдамаччини 1768 року, створивши свій найкращий твір — поему «Канівський замок».

Народився Северин Гощинський 4 листопада 1801 року в містечку Іллінці (нині селище Вінницької області). Через рік родина переїхала в село Сьомаки. Батько поета був управителем власника Сьомаків Антонія Прушинського. В цьому багатому на легенди й повір’я селі й минуло дитинство Северина Гощинського. Особливі почуття у нього викликало місцеве кладовище, де нібито в роки лихоліття церква не згоріла, а пішла під землю і її дзвони було чути на Великдень, коли притулитися до землі. Дитинство і молодість Северина Гощинського пройшли у своєрідній подорожі, бо родина через рік-другий змінювала місце проживання і мешкала в населених пунктах нинішніх Хмельницької, Вінницької, Кіровоградської, Черкаської областей. Вчився майбутній поет в селі Заслав’я. Одначе там рівень знань був невтішний, тому хлопець зайнявся самоосвітою. Продовжив навчання у селі Межирічі.

Через три роки тринадцятилітній Северин навчатиметься в середній школі вже у Вінниці. Йому довелося знову йти в перший клас. Одначе хлопець радів, бо там гуманітарні науки були на вищому рівні, ніж в Кременецькому ліцеї. Наприкінці листопада 1815 року Гощинські вирушили на Смілянщину, а звідти — в Умань, яка в житті поета відіграє досить важливу роль. У цьому місті він отримає освіту, напише «Канівський замок», відбудеться як поет...

УМАНЬ, СОФІЇВКА, ДРУЗІ

Умань і її неповторна околиця Софіївка залишили незгладимий слід у душі поета. Тут поет пройнявся важливою подією, яку вивчив зусібіч, — українсько-польським конфліктом 1768 року. Тоді місцевий володар Францішек Потоцький навертав до унії православних, створивши атмосферу релігійної нетерпимості. Як відомо, відплата з боку козаків і селян була нещадною. Повсталі вбили ксьондза Гераклія Костецького, замордували учнів уніатської школи. Прості люди по-іншому оцінювали події в Умані, ніж пани. Це давало Северинові Гощинському грунт для роздумів.

В Умані Северин Гощинський подружився з Богданом Залеським. Набирався розуму і життєвого досвіду, допомагаючи батькові, котрий був економом. Відтоді молоді поети були нерозлучними. Зазвичай (це було в традиції школи) до четвертої ранку вони добирались на прогулянку перед уроками до Софіївського парку, фонтани і газони якого і найрізноманітніші рослини справляли, ніби куточок Едему, незабутнє враження на учнів. Про своє захоплення, настрій душі поет згадуватиме так: «Бажання виявилося настільки сильним, що головною молитвою під час учнівської месси було прохання до Бога, аби він допоміг стати поетом». Переклади з Горація, поема про Костюшка стали першими творами молодого Северина. На літніх вакаціях він поїхав до Корсуня, що неподалік Канева, збирати матеріали для майбутньої поеми про гайдамаччину, оглядав руїни зруйнованого замку. Саме в Корсуні Северин Гощинський довідався про козаків, які були проти гайдамаччини, про козацького ватажка Вернигору, котрий просив людей не йти за гайдамаками, навчав побожності і намагався розв’язати конфлікт безкровним способом.

Після канікул в Умані утворилася відома літературна група «ЗА-ГО-ГРА», до якої увійшли три польські поети, залюблені в українську тематику, — Богдан Залеський, Северин Гощинський, Михал Грабовський. Про ті роки Михал Грабовський згадував: «Півтора року, які я провів в уманській повітовій школі, докорінно вплинули на мою подальшу долю, і саме завдяки їй я почав займатися наукою і літературою. Після знайомства з Северином Гощинським та Богданом Залеським у моїй душі з’явилось величезне бажання; як у дитинстві хотілося бути святим, так тоді захотілося бути письменником». Невдовзі уманська трійка роз’їхалася. Михал Грабовський вступив до Одеського ліцею, а Богдан Залеський подався до Варшави. Одначе і за таких обставин молоді письменники завжди відчуватимуть вплив України як на творчість, так і на свою душу.

Група «ЗА-ГО-ГРА» діяла і у Варшаві, куди з’їхалися приятелі. Невдовзі Богдан Залеський з Северином Гощинським вступили до таємної спілки Братів поляків (1821 рік). Подальші роки для друзів будуть нелегальними. Якось Северин Гощинський навіть хотітиме переїхати в Грецію, аби взяти участь у повстанні проти турків. Шлях до цієї країни він прокладатиме через Одесу. Спочатку йтиме додому пішки, довгих п’ять місяців...

В 1824 році в Умані Северин Гощинський напише «Ніч в Софіївці», тут задумає «Канівський замок», головним героєм буде невигаданий козак Небаба. Нелегальне становище в Софіївці, а згодом у Києві, виступи декабристів хвилювали молодого поета. Неподалік Умані, в Ліщиновці, де мешкала на той час його родина, Северин Гощинський і розпочав написання свого головного твору — поеми «Канівський замок». Северин Гощинський ще не знав, якою силою він володіє, — магією небаченого на той час твору — історично правдивого і філософського, з майстерним використанням українського фольклору. Обговорював твір разом з другом — Михалом Грабовським. Той повідомив Богдану Залеському у Варшаву, що Северин рівний Гете і Шекспірові!

ВІН УМІВ ПОРОЗУМІТИСЯ З УКРАЇНЦЯМИ

Перша частина «Канівського замку» була створена в Ліщиновці. Завершить поет поему в Олександрівці, над річкою Тясминиця, де у 1826 році переховуватиметься у матері Михала Грабовського. Товариш Михал Грабовський, котрий мав досить сильну фінансову опору, дуже допоміг Северину Гощинському. Він організував поїздку до Канева і місцями Коліївщини. Саме там стане відомо, що ватажок Швачка — канівський міщанин. Цілісній постаті Швачки поет протиставив гордого і трагічного Небабу. Також реальна особа і героїня твору — Орліка.

Богдан Залеський, котрий на той час перебував у Варшаві, холодно поставився до «Канівського замку». Сам Залеський любив і поважав козаків і поляків тільки як побратимів — підданих Речі Посполитої. Однак третя частина поеми була ще краща. Про «Канівський замок» згадає в «Панові Тадеуші» Адам Міцкевич. Тут буде менше гайдамацької жорстокості і дикунства. Герої страждатимуть через примхи часу, часто згадуватимуть свою золоту молодість, лірично і трагічно переживатимуть «те, що доля невловима принесла». Вбивство Оксани призвело до подальших смертельних злочинів, які стали підгрунтям Коліївщини. Завершувався «Канівський замок» все ж таки песимістично:
Брама пекла зачинилась по війні.
І знов такий же мир, і злочини такі ж.

Северин Гощинський свою легендарну поему дописав в Олександрівці, куди з Ліщиновки забрав його Михал Грабовський.

Публікація «Канівського замку» викликала захоплення у романтиків та обурення — в класиків. Але прогресивні літературні критики в поемі бачили майбутній шлях розвитку поезії та й інших жанрів літератури. Особливо захоплювались вступом до поеми, де Небаба з верхів’я дуба роздивляється виднокрай і згадує дитинство, вічні і неповторні вогні Івана Купала. Поетичні рядки цього уривка були популярні в літературних колах, часто цитувалися...

У Морозовичах на Волині, через декілька років, Северин Гощинський створив свій другий великий твір на українську тему — поетичну повість «Вернигора». В Морозовичах Северин Гощинський вивчає Біблію, шукаючи у ній сили. Від пророцтв ізраїльских потекли його думки до пророцтв ватажка українського козацтва Вернигори. Натхнення в Морозовичах поетові давала праця на землі, яку він з дитинства дуже любив. Творив поет зазвичай в стодолі, як це було раніше в селі Свинарці.

І ось влітку 1829 року він знову на рідній українській землі, приїжджає в Ліщиновку, а звідти — в Київ, щоб обговорити видавничі справи з Глюксбергом. Одначе доля повернула стрімко.

Влітку 1830 року відбулися заворушення повсталих у Бельгії, криза в Берліні та Мадриді, збурення народу в Парижі. Виникла перспектива революційного руху у Варшаві. Наприкінці листопада 1830 року Северин Гощинський взяв участь у польському повстанні, особисто штурмував Бельведер. Поет і воїн, який дуже хотів, аби всі народи на території Російської імперії жили вільно, вкотре переховується після розгрому повсталих.

З 1838 року поет змушений був жити у Франції, де мало не помер з голоду. Зазнав чимало тяжких ударів долі. Щоправда, і пошанування його таланту зміцніло так же, як і душа. На початку 1839 року той же Богдан Залеський про його творчість відгукнувся зовсім по-іншому, ніж раніше: «Три роки не брав у руки твого «Канівського замку». За цей час багато думав, наспівав по різних околицях, що надто хотів би спіткати невимовну радість — зустрітися з козаком Небабою, Орлікою і цілою гайдамацькою дружиною. Не хочу хвалити тебе в очі, але ж ти чорт і біда тобі на віки вічні, якщо залежиш своє поле. Я прогуляв свою молодість, а проснувся нещодавно, і проснувся на тернинах. А ти, брате, вдар копитом, і досягнеш не тільки мене, а й випередиш усіх, скільки нас є! Головне, козаче-голубе, серце, роби і роби його найкращим!»

В Україну Северин Гощинський повернувся в 1872 році. До кінця своїх днів жив у Львові, як і мріяв. 25 лютого 1875 року в цьому місті він помер; цей великий пілігрим, що ніколи не розлучався з музою, знайшов свій останній прихисток на Личаківському кладовищі.