Перше відрядження

13 лютого віце-прем’єр-міністр України з гуманітарних питань Микола Томенко з робочим візитом відвідав Шевченківські місця: села Моринці, Шевченкове, Будище, що на Черкащині. У поїздці його супроводжували губернатор області Олександр Черевко, письменник Дмитро Павличко та художник Іван Марчук.

Ми телефоном зв’язалися з директором заповідника «Батьківщина Тараса Шевченка» Людмилою Шевченко, аби запитати, що цього разу приніс урядовий візит. Адже «День» фактично був добровільним куратором музейного комплексу у Моринцях, Шевченковому, Будищі. Як відомо, у Шевченковому (Керелівці) у радянські часи діяв літературно-меморіальний музей, який 1992 року став основою для створення Державного історико-культурного заповідника «Батьківщина Тараса Шевченка». Він об’єднав три місця — поетового народження, дитинства та юності. У 2003 році «День» одним із перших написав про соціальні проблеми Моринців, Шевченкового, Будищів. При загальному «ідолопоклонстві» Кобзареві, у с елах не було проведено газу та водогону. А у Шевченковому, зокрема, не було навіть нормальної школи. Про це також розповіла у нашій редакції директор заповідника «Батьківщина Тараса Шевченка» Людмила Шевченко (див. №3 від 10 січня 2003 р.). «Ми маємо в середньому від 20 до 22 тисяч екскурсантів на рік, менше не буває, але може бути більше. Зростає їхня кількість у ювілейні роки. Готелю немає, покажчиків на дорогах немає!.. Ясна річ, що потрібно, аби було де людям перепочити, попоїсти. Мені хочеться, щоб це було достойно батьківщини Тараса Шевченка, щоб було відчутно, що це пуповина духовності всього українського народу», — додала вона. Нас схвилювало те, що почули. І після цієї розмови кореспондент газети побував у Моринцях та Шевченковому, де побачив, в яких умовах живуть люди та вчаться діти. Зустрівся з учителями та учнями, передав їм книжки «Україна Incognita» та «Дві Русі» із серії «Бібліотека газети «День». Після ряду публікацій про малу батьківщину Шевченка до редакції надходили вдячні листи від співвітчизників Тараса Григоровича, але від чиновників ми не отримали жодних відгуків. Щоправда, через певний час у заповіднику побували голова Верховної Ради Володимир Литвин та екс- президент Леонід Кучма.

Торік школу-довгобуд у Шевченковому здали. Але... без проведених каналізації та опалення! Хоча село вже газифіковане. Вугіллям важко обігріти величезні класи, от і сидять діти у пальтах та куртках на уроках... А ще після масштабного будівництва залишився борг понад 200 тисяч гривень самим будівельникам та підприємствам будівельних матеріалів у Звенигородці Черкаської області. У Моринцях школа також без опалення — немає котельні. До речі, там теж хотіли споруджувати нове приміщення, навіть вже заклали фундамент і звели стіни. Але місцева влада вирішила дати лад старому, а не втягуватися в ще одне будівництво, що може розтягнутися на роки.

Котельню будинку-музею у Шевченковому також треба підключити до газового опалення. У коментарі «Дню» Микола Томенко сказав, що «береться за вирішення даних першочергових завдань. Відродження Шевченківських місць буде одним із пріоритетів гуманітарної політики уряду». Людмила Шевченко розповіла, що найперша нагальна проблема — роз’єднання установ Національний заповідник у Каневі та «Батьківщина Тараса Шевченка», адже фактично припинено життєдіяльність останнього (він став філіалом) — заблоковані банківські рахунки тощо. Їх об’єднали згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України у вересні минулого року, після чого музейний комплекс у Моринцях, Шевченковому, Будищі перевели з обласного фінансування на загальнодержавне. І довгообіцяний (з 2002 року) статус національного нібито присвоїли, однак це не зафіксовано у статутних документах. Зустрівшись з віце-прем’єр-міністром, Людмила Михайлівна впевнена, що ця проблема буде вирішена найближчим часом, може, й до 9 березня. Схоже, для цього є певні підстави, бо, як каже Микола Томенко, «вже наступного дня я зібрав нараду з даного питання та приготував проект постанови, що передбачає повернення заповіднику статусу юридичної особи та надання йому статусу національного».

Проблем у музейного комплексу багато. Наприклад, вже 12 років керівництво заповідника через нестачу коштів не може отримати акт на право володіння землею, який би засвідчував, що «Батьківщина Тараса Шевченка» є власником тієї території, на якій розташовані історико-архітектурні пам’ятки. Офіційно це коштує понад 20 тисяч гривень... Серед інших — побудова адміністративного будинку для працівників саме Моринського меморіалу. Фактично років з десять вони працюють просто неба. Це мусять бути подвижники, які не мислять своє життя інакше. Що й казати, донедавна директор музейного комплексу обходилася без комп’ютера, тому не могла налагодити контактів з провідними музеям світу. Вона й зараз не має персонального. Нині дуже сподівається, що адміністративна будівля для працівників міститиме ще й виставковий зал. Це для того, щоб обмінюватися експонатами всередині самого комплексу, між музеями Черкащини, по Україні та світу, а також для експозиції творів вітчизняних художників. «Я думаю, що й письменники, й художники, звичайно, приїжджали б за відповідних умов», — сказала Людмила Шевченко, коли була нашим гостем у січні 2003 року. «З головою обласної адміністрації Олександром Черевком ми домовилися, що до 9 березня основні роботи у приміщенні для музейних працівників у Моринцях будуть зроблені, — прокоментував Микола Томенко. — Це щодо короткотермінових завдань. Є й дискусійні питання. Наприклад, поверненню селу Шевченкове (воно перейменоване у 1929 році. — Ред. ) давньої історичної назви Керелівка. Реалізація стратегічних планів потребує щонайменше п’ять років. А це спроба поєднати Трахтемирів, Канів, Моринці, Шевченкове, Будище в єдиний комплекс. Я б хотів, щоб відвідини Шевченкових місць починалися звідси, з «Батьківщини Тараса Шевченка», де геній народився, пізнавав світ, малював. Тут його живий дух та енергетика. А тоді екскурсанти їхали б поклонитися пам’яті Кобзаря на Чернечу гору. Тому інфраструктуру розширюватимемо саме з цього заповідника. Насправді в цьому так званому історичному трикутнику немає місця, де можна попити чаю чи кави, я вже не кажу — пообідати і, звісно, переночувати». На запитання про фінансування, віце-прем’єр-міністр відповів: «Це буде принцип поліваріантного підходу, тобто складова з місцевого бюджету (регіон, де здійснюється проект, мусить зробити свій внесок), приватного бізнесу та інвестицій, а потім і державний бюджет».

За першими, певною мірою символічними візитами новопризначених міністрів пильно стежить громадськість. Ставлення до святинь — своєрідний тест відповідності цьому народові й цій країні для державного діяча. Час покаже, чи ці поїздки будуть продуктивними.