ЩОДЕННИК

3 лютого

Каюсь, що грішна, як і увесь трудящий люд, люблю вихідні дні, особливо узимку, більше, ніж робочі. І не стільки тому, що можна дозволити собі довше на півгодини поніжитись у ліжку, повишивати рушник, почитати навіть удень, а не тільки перед сном, книжку цікавих новел Галини Тарасюк, несподівано підкинуту приятелькою.

А скоріш тому, що як тільки починає сіріти непривітний зимовий день, біжу у двір і хлів, до тих живих душ, яких приручила: ось тягне білу мордочку для поцілунку коза Іскорка. Помітивши це, ревниво погавкує, привітно меле хвостом і лиже руки хазяїн двора — собака; двоє котів біжать назустріч і наввипередки стрибають на плечі. Ці можуть годинами кататись на хазяйці, змагаючись у тому, хто голосніше муркоче.

Та найбільше задоволення — набрати пригоршні соняшникового чи гарбузового насіння, насипати в годівничку, влаштовану на підвіконні, й діждатись, як за декілька хвилин сюди злетяться десятків зо два гамірливих синичок, і насіння перетвориться на купки лушпиння. Якщо нагнутись і зіштовхнути з плечей котів, то синички вже зовсім не бояться і пролітають так близько, ледве не зачіпляючись крильцями, бо вони ж майже домашні — вивелись весною в обігрітій сонечком ємкості старої пральної машини, яку хазяїн використав, облаштовуючи на подвір’ї літній душ.