Одна із «наших Великих»
Вчора ми мали можливість перервати нашу буденність. Гостем «Дня» була — Михайлина КОЦЮБИНСЬКА
«Це неймовірно складно — за 5 хвилин познайомити вас із людиною такого калібру...», — писав про неї громадський діяч Мирослав Маринович. Вона — племінниця класика української літератури Михайла Коцюбинського. Народилася у тому ж вінницькому маєтку, де й сам письменник. А дитячі роки пройшли в іншій родинній садибі у Чернігові. Власне, її батько був організатором та директором, а мати — науковим працівником музеїв письменника у цих двох містах. Михайлина Хомівна вважає, що постать дядька зіграла велику роль у її житті.
У їхньому домі часто гостювали Максим Рильський, Володимир Сосюра і Павло Тичина. Про вплив кожного з них літературознавець та критик розповіла «Дню». Згадувала також про Івана Дзюбу, Аллу Горську, Василя Стуса, Івана та Надію Світличних — тих, хто визначав її шлях пізніше. Їх, перефразовуючи письменника Романа Андріяшика, називає «людьми не зі страху». «...Михайлину Хомівну викликали на мій суд у якості свідка, — згадує Мирослав Маринович. —Прокурор довго, смакуючи, описував результати обшуку помешкання Михайлини Хомівни, коли у сховку було знайдено текст декларації Української Гельсінської Групи. Суд очікував, що свідок знітиться, розгубиться і почне виправдовуватися. Натомість Михайлина Хомівна випросталася і твердо промовила: «Так, я дуже жалію, що сховала цей документ так далеко. Мені слід було повісити його в рамочці на найвиднішому місці своєї кімнати!»
Михайлина Коцюбинська — упорядник першої в Україні збірки поезій «Дорога болю» Василя Стуса, що вийшла у 1991 році. Згодом видала шеститомник у дев'яти книгах віршів, статей, листів поета. «Я й зараз, багато років після смерті Стуса, відчуваю якийсь метафізичний зв'язок з ним», — говорить упорядниця його творчого доробку.
Про те, що визначало феномен українських шістдесятників, цінності, які вони сповідували, і про їхні взаємини з російськими дисидентами; про неоціненність вітчизняної епістолярної спадщини і про те, як у динамічному сьогоденні підтримати цю аристократичну традицію. Про двотомник «Мої обрії», висунутий на здобуття Шевченківської премії, та про майбутні праці, декотрі з яких ось-ось мають вийти друком, читайте у найближчих числах «Дня».
