Вміти боротися

12 січня 1907 року народився академік Сергій Павлович Корольов. Через 59 років, 14 січня 1966 року його серце перестало битися. Тож не дивно, що в ці січневі дні ми знов і знов складаємо шану тому, кому людство завдячує проривом у космос.

З ім’ям Сергія Корольова пов’язані справді епохальні події людської цивілізації: запуск першого штучного супутника Землі, досягнення Місяця та Венери, нарешті, політ в космос першого космонавта планети Земля — Юрія Гагаріна.

Нерідко Корольова порівнюють із полководцем — за здатність згуртувати, повести за собою людей, вибрати стратегічний напрям, передбачити наслідки, взяти на себе відповідальність, врешті, піти на ризик.

Корольов був наділений вражаючою здатністю приймати вірні рішення. Нерідко він у потрібний момент приймав вольове рішення, яке, хоч як це дивно, зазвичай виявлялось правильним. Іноді це справджувалося через кілька місяців або навіть років.

А ще — це була дивної сили духу людина, безмежно віддана своїй мрії, своїй справі. Тернистим, дуже нелегким був життєвий шлях Головного конструктора. Труднощі нової справи, нерозуміння з боку керівництва, конфлікти та незручності через те, що наполягав, відстоюючи свою лінію, арешт у зловісному 1938 році, в’язниці й табори ГУЛАГу. Доля ніби випробовувала його на міцність. Витримав. Листи ув’язненого «ворога народу» Корольова вражають силою духу, якою просякнутий кожен їхній рядок. Довгоочікуване звільнення прийшло у 1944 році, проте ще довгі роки над ним тяжіло тавро «ворога народу», хоча й прощеного за особливі заслуги, але ж ворога. Квітень 1957 року приніс так довго очікувану реабілітацію. У цей час вже стояли на озброєнні балістичні ракети, створені під його керівництвом, у розпалі була робота над міжконтинентальною, а до початку космічної ери людства залишалося менш ніж півроку…

З плином часу забулися деякі з тих славних звершень, репортажі про які колись не сходили зі шпальт світової преси. Інші, навпаки, набули особливого значення. Але є й такі, що були надійно сховані під грифом «Таємно» на довгі десятиріччя. Розсекречені, вони все одно так і не стали надбанням широкого загалу. Ось про одну з таких маловідомих сторінок історії вітчизняної космонавтики й піде далі мова: про недоспівану пісню Сергія Корольова — нереалізовану місію на Місяць.

Довгий час радянська пропаганда ретельно замовчувала той факт, що в Радянському Союзі набагато раніше, ніж у США, розпочалася підготовка пілотованого польоту на Місяць. Піонером і тут виявився Сергій Корольов зі своєю науково- конструкторською школою. Саме в Особливому конструкторському бюро-1 (ОКБ 1) під його керівництвомще в другій половині 50-х років були розпочаті дослідження, направлені на визначення основних параметрів потужної ракети-носія, здатної виводити на орбіту штучного супутника Землі космічні апарати масою в десятки тонн, а в перспективі — здійснити пілотовану експедицію на Місяць. Проект дістав назву Н1.

На початку 60-х років дві інші конкуруючі науково-конструкторські школи Володимира Челомея (Москва) та Михайла Янгеля (Дніпропетровськ) почали розробляти конкурентні проекти, що розпорошило зусилля розробників на самому початку шляху. Пізніше здоровий глузд і обставини все ж змусили їх об’єднати зусилля на різних етапах роботи. Так, в ОКБ-586 Михайла Янгеля, в Дніпропетровську, пізніше відомому як КБ «Південне», було створено супернадійний двигун для посадочного модуля місячної експедиції, причому з ресурсом надійності, що на кілька порядків перевищував заданий. Проте дорогоцінний час було втрачено, і це, врешті-решт, згубило радянську місячну місію. Але ця сторінка історії вітчизняної ракетно-космічної техніки, так довго замовчувана, заслуговує детальнішої розповіді.

Отже, все почалося в ОКБ-1 Сергія Корольова. Пророблення Н1 велися з урахуванням можливостей науково-технічного потенціалу країни та суттєвих ресурсно-фінансових обмежень. Нарешті, після всебічного розгляду й порівняння багатьох факторів, таких, наприклад, як особливості експлуатації, наявність стендової та виробничої бази, вартість та багато інших, перевага була надана нетоксичній парі керосин-кисень. Цей висновок підтримали всі Головні конструктори-розробники систем, за винятком Головного конструктора двигунів — Валентина Глушка. Через його категоричну позицію неприйняття «кисневого» варіанту до розробки двигунів був залучений колектив КБ авіаційних двигунів під керівництвом Миколи Кузнецова (ОКБ-276, Куйбишев).

Результати перших розробок корольовської школи, втілені в ескізний проект ракети Н1, стали базою для виходу в червні 1960 року постанови уряду СРСР про створення потужних ракет-носіїв, супутників, космічних кораблів і освоєння космічного простору в 1960 — 1967 роках. У постанові передбачалося провести в 1960 — 1962 роках проектно- конструкторські пророблення та дослідження з метою створення нових космічних систем зі стартовою масою 1000 — 2000 тонн для вирішення ряду оборонних та народно-господарських завдань у навколоземному просторі, а також наукових проблем дослідження й освоєння Місяця й найближчих до Землі планет Сонячної системи та ряду інших завдань.

Ця постанова стимулювала розвиток подібних досліджень ще у двох науково-конструкторських школах: Володимира Челомея та Михайла Янгеля. Ось тут і з’являються конкуруючі проекти.

Так, на початку 60-х років ОКБ 52 Володимира Челомея запропонувало проект створення сімейства уніфікованих ракет-носіїв УР- 200, УР-500 і УР-700 з вантажопідйомністю від 3 — 4 до 150 — 230 тонн. Паливною парою, тобто пальним і окислювачем, двигунів виробництва ОКБ-456 Валентина Глушка, на відміну від корольовського «кисневого» варіанту, були несиметричний диметилгідразин і азотний тетроксид.

У 1964 році УР-500 була обрана як носій для здійснення пілотованого обльоту Місяця, однак у 1965 році програми обльоту і висадки були об’єднані, й доведення обльотної ракети-носія було поставлено під контроль корольовського ОКБ-1. Кінцевий варіант УР-500 включав у якості 4-го ступеню так званий блок «Д» зі складу місячного експедиційного комплексу, що створювався в ОКБ 1. Ракета, означена якУР 500К, почала вперше застосовуватись у 1967 році для запусків місячних обльотних кораблів, пізніше відомих як «Зонди».

В ОКБ-586 Михайла Янгеля розглядався проект використання ракет-носіїв, створених на базі важкої міжконтинентальної балістичної ракети Р-36, розробленої в першій половині 60-х років, для виведення великих вантажів на орбіту штучного супутника Землі і в подальшому — для здійснення польоту до Місяця.

Та в травні 1961 року, за декаду до проголошення президентом США Джоном Кеннеді національного надзавдання — здійснити до 1970 року посадку американських астронавтів на Місяць, вийшла ще одна постанова радянського уряду, в якій були переглянуті пріоритети в освоєнні космосу і створення ракети для польоту людини на Місяць відсувалося на другий план. Незважаючи на це, у вересні 1962 року школа Корольова завершила розробку проекту трьохступінчатої ракети, здатної вивести на орбіту 75 тонн. Проект дістав високу оцінку експертної комісії. У ньому було представлено економічне обгрунтування, а також організаційні й технічні заходи, що забезпечували початок льотних випробувань у 1965 році, тобто створювались реальні передумови для польоту радянського космонавта на Місяць. У 1964 році цей носій було обрано для запуску місячного посадочного корабля Л3.

У січні 1966 року після смерті Сергія Корольова колектив ОКБ очолив Василь Мишин — Головний конструктор Центрального конструкторського бюро електронного машинобудування (таку назву отримало ОКБ-1). Під його керівництвом продовжувалися роботи над створенням Н1. Льотні випробування Н1 з макетами місячних кораблів Л3 почалися в 1969 році. До 1972 року з космодрому Байконур було здійснено чотири запуски. На жаль, всі вони закінчилися аваріями на різних етапах роботи першого ступеню.

Незважаючи на аварійність перших пусків, вони дали можливість в натурних умовах відпрацювати найскладніший ступінь ракети й подолати атмосферну ділянку польоту.

Повні витрати на освоєння Місяця за програмою Н1-Л3 на січень 1973 року склали 3,6 млрд. крб., із них на створення Н1 — 2,4 млрд. крб. Для порівняння: асигнування американської місячної програми передбачало затрати 25 мільярдів доларів. До речі, всі ці затрати були компенсовані в процесі виконання програми за рахунок впровадження нових технологій. Радянська ж система засекречування позбавляла народний бюджет таких можливостей.

Тим більш прикро, що затрачені кошти, як виявилося, не наблизили здійснення мрії Сергія Корольова, щоб саме радянський космонавт першим залишив свої сліди на місячних неходжених стежинах.

Черговий запуск ракети планувався на четвертий квартал 1974 року. До травня були реалізовані всі проектні й конструкторські заходи щодо забезпечення живучості ракети, які витікали з аналізу попередніх польотів і додаткових досліджень.

Однак призначений в травні 1974 року замість Василя Мишина новий керівник ЦКБЕМ, реорганізованого на НВО «Енергія», академік Валентин Глушко роботи за темою Н1-Л3 припинив.

Постанова уряду про припинення робіт за цією темою вийшла лише в лютому 1976 року. Вже вироблені ракетні блоки, практично все обладнання технічного, стартового та вимірювального комплексів було списано та знищено. З того часу на теренах колишнього СРСР більш ніхто до проблеми польоту людини на Місяць не повертався.

І все ж, незважаючи на такий сумний кінець ракети-носія Н1, досвід проектно-конструкторських розробок, виробництва, експлуатації та забезпечення надійності потужної ракетної системи був у повній мірі використаний при створенні ракети-носія «Енергія».