Чиновники, готелі та дороги

Столиці України, а також італійському місту П’ємонту присвоєно титул «Європейський регіон 2005 року». Таке рішення ухвалила міжнародна організація «Європейський регіон року». Крім Києва та П’ємонта на цей титул у 2005 році претендували ще 22 міста Європи. Міжнародне журі вважає, що Київ і П’ємонт здатні сприяти розвитку європейської інтеграції завдяки бажанню бути лідерами в цьому напрямі.

Крім того, Київ має всі підстави для того, щоб подати заявку на присвоєння йому почесного звання «Європейська культурна столиця». Про це заявила міжнародний спостерігач за виборами президента України та депутат Європарламенту Гражина Станішевська під час зустрічі з мером Києва Олександром Омельченком. Процедура розгляду заявки установами Європейського Союзу триватиме чотири роки, а отримати цей престижний статус місто зможе лише в 2010-му. Зі слів пані Гражини, її вразили революційні події в Києві: це довело формування високої демократичної культури в новому українському суспільстві. Зі слів євродепутата, почесне звання Євросоюз щорічно надає двом містам — одному з країн ЄС та другому — з країн, які не входять до нього. Як правило, Європейські культурні столиці динамічно розвиваються. Болонья, лауреат 2000 року, з того часу подвоїла кількість туристів. В інших містах також значно збільшився рівень туризму (в середньому до 50%).

І все-таки культура — це не тільки громадянський потенціал, а набагато ширше поняття, що містить і побутові моменти. Що треба змінити столиці для того, щоб Київ справді став містом культури європейського зразка? Із цим запитанням «День» звернувся до експертів.

Юрій ХУДЯКОВ , заступник голови Спілки архітекторів України:

— Однією з головних бід Києва я назвав би катастрофічне зростання кількості авто — цю проблему треба вже вирішувати директивними методами. З такими темпами автомобілізації (в результаті того, що місто чомусь віддало перевагу неекологічним і немістким маршруткам замість того, щоб розвивати громадський транспорт), боюся, тому ж центру загрожує колапс. А це дуже неєвропейський показник. Як і прагнення перенасичити центр міста торгівлею й офісами, що загострює транспортну проблему. Поки ще відсутнє цілісне бачення того, що ж ми все-таки хочемо. Київ іде не від загального до окремого, а навпаки. Адже того, хто зводить нову будівлю, цікавить лише його конкретний об’єкт, а не те, який вигляд матиме місто після його спорудження...

Семен ГЛУЗМАН , виконавчий секретар Асоціації психіатрів України:

— Я вважаю, що в місті нині склалася не зовсім правильна ситуація. Підтримавши «оранжевий» рух на Майдані, столичний мер мов отримав індульгенцію. Так, слід визнати, міський голова за роки управління Києвом зробив чимало — насамперед у соціальному плані. Проте небезпека ситуації в тому, що на тлі останніх подій якось забулися дуже великі недопрацювання влади. Зараз навіть не хочеться згадувати про глобальне — відсутність зваженості в містобудуванні, де все вирішують гроші, а не естетичні принципи та здоровий глузд. Хочу сказати про кілька «дрібниць», які дуже навіть визначають нашу поки що аж ніяк не «європейськість». Де на наших дорогах знайдеш пристосування, що полегшують пересування містом інвалідам? Чому, наприклад, вийшовши з громадського транспорту та керуючись цивілізованим бажанням викинути використаний квиток в урну для сміття, нерідко не можу її знайти?

І ще один важливий момент. Колись під час візиту до однієї з клінік Франції мене запросили на екскурсію територією. Почали показувати «потьомкінські села». Я попросив: «Не треба демонструвати доглянутість, покажіть мені ваш... туалет». Показали. На підході до «об’єкта» в ніс ударив знайомий до болю запах із батьківщини, що й стало для мене одним із визначальних чинників оцінки. Я до чого? Ми вважаємо за краще соромливо умовчувати про такі пікантні деталі. Проте горезвісна «Європа» починається... саме в місцях громадського користування.

Любов ТИТАРЕНКО , директор театру «Браво»:

— Риба гниє, як відомо, з голови. Вважаю, що в будь-якій країні все визначається рівнем правової політики: немає її — немає й культури. У нас уже, на щастя, з’являються політичні діячі нового зразка — зважені, мудрі, здатні піти на діалог, а не на угоду.

Але наявність «Європи» або її відсутність визначають також й інші, дрібніші, але тому не менш значимі, деталі. Чи можна говорити про Європу, коли заповідні території (Конча-Заспа, Феофанія тощо), які належать, за логікою й законом, усім киянам, розпродують під приватні ділянки? Чи Європа це, коли впритул до підмурка унікального пам’ятника архітектури, костелу св. Миколая (який, до речі, не перший рік потребує серйозної реставрації) споруджують черговий центр торгівлі?

Під час «оранжевих» подій я, як уміла та могла, підтримала пікетників — готувала для них. Чи принизлива це для актриси роль — говорити «страва на столі»? Навряд, а, можливо, й найголовніша. Нам усім варто час від часу брати мудрість від землі. «Страва на столі» — ця фраза політиків (місцевого рівня — в тому числі) народу свідчитиме про їхній високий рівень відповідальності. І, звісно, «європейськість».

Олександр БИСТРУШКІН , начальник Головного управління культури, мистецтв i охорони культурної спадщини КМДА:

— Зараз ми активно відпрацьовуємо технічні моменти — консультуємося з колегами з міст, які вже були удостоєні честі називатися європейською культурною столицею. А група депутатів Європарламенту цілком підтримує ідею надати Києву цей статус. Місто тим часом працює над програмою — треба серйозно подумати до 2010-го, що ж ми можемо запропонувати, щоб за правом отримати звання європейської столиці. Повірте — цей процес порівнюваний із підготовкою до Олімпійських ігор!

Щодо вашого запитання. Думаю, «зовні» Київ відповідає критеріям «європейськості». Не в кожному так званому цивілізованому місті світу є такі парки й стільки зелені. З приходом нового головного архітектора взято під контроль містобудівні процеси. Багато зробила така структура, як «Укравтодор» — у Києві вирішується проблема «вибоїни на вибоїні».

Але... Залишилися проблеми, скажімо так, у головах людей — багатьох управлінців, звичайних жителів. У плані культури поведінки ми значно відстаємо. Елементарні, здавалося б, речі, але, наприклад, ліфт житлового будинку, поцяткований чиєюсь рукою, кинутий повз урну папірець — наочні цьому підтвердження. Цьому треба вчити, насамперед працюючи з молодим поколінням. І чиновникам передусім варто піклуватися про це. У нас якось дивно виходить: пишуть прекрасні програми соціальної спрямованості, вистачає й людей для їх виконання. Але як примусити весь цей апарат працювати?

Валерій ХМЕЛЬКО , доктор філософських наук:

— Варто звернути увагу на ті умови, в яких ми прийматимемо гостей, якщо отримаємо цей статус. Адже безсумнівно, нове «звання» Києва, а отже, й бажання європейців із ним познайомитися, залучить додатковий потік туристів. Ми вже привабливі. Починаючи з інтересу до найбільших пам’яток світової культури, зосереджених у столиці, та закінчуючи тим, як поводилися українці загалом і кияни зокрема в надзвичайно складній ситуації останніх місяців — показали високий рівень європейської культури в умовах назрівання конфронтації. На мою думку, це безперечні аргументи для отримання статусу європейської столиці.

Але це — глобальні речі. Адже про країну перебування судять і з побутових моментів. Ті самі норми обслуговування у вітчизняних ресторанах і кафе — вже не дуже відрізняються від європейських. А ось розмістити гостей столиці просто ніде. Катастрофічно мало готелів узагалі, а хороших — зокрема. Але навіть у хороших — не зовсім той рівень сервісу. Люди в нас доброзичливі. Проте іноді спостерігаються дивні моменти. Коли вони починають відігравати соціальну роль під назвою «обслуговуючий персонал», чомусь нерідко від дружелюбності не залишається й сліду.

Юрій МАКАРОВ , ведучий телеканалу «1+1»:

— Боюся, нам треба ще дорости до певного рівня, щоб за правом отримати цей статус. Я не бачу, чим місто здатне здивувати. Усі наші безперечні визначні пам’ятки мають поки що, так би мовити, неструктурований вигляд, і «продати» це можна насилу. А загалом... Півтора книжкового магазину на всю столицю — це Європа? Є десяток театрів вельми хорошої якості, але, боюсь, крім Оперного, нам більше нічим вражати уяву. Неєвропа — і чотири кіностудії, які роками не випускають гідної продукції. Архітектура? Так, є вона в нас. Але за всієї ніжності до Майдану, що народилася в нас завдяки останнім подіям, знов-таки варто визнати: структурований у нас тільки кіч, а справді цінні пам’ятки культури — ні. А з кічем до Європи — якось незручно. Як незручно з такими, здавалося б, позитивними змінами, як збільшена кількість хороших доріг, затишних кафе, супермаркетів тощо: все це Європа вже бачила. Загалом, нам поки що доцільно взяти в руки віника і лопату, забити той самий цвях, повісити на нього картину-шедевр. Якщо такої немає — почекати, поки вона з’явиться.