Ціна дешевого долара
Уряд США не бажає зупиняти падіння долара на світових фінансових ринках, що триває вже практично рік. Курс долара до євро 18 лютого встановив історичний рекорд року, досягши 1,29 дол./євро, а до 18 листопада побив і його, коли за 1 долар давали більше ніж 1,3 євро. Схожа ситуація склалася з курсом долара до японської єни. 22 листопада курс долара опустився до 4,5-річного мінімуму й становив 103,18 єн/дол. Проводжувана політика слабкого долара допомагає американцям вирішити деякі економічні завдання, і водночас ставить нові проблеми.
Останні кілька років позначені низькими темпами зростання американської економіки. Девальвація долара покликана стимулювати експорт, що сприяє економічному зростанню й зменшенню безробіття, а також знизити дефіцит платіжного балансу та державного бюджету США, що перевищив усі розумні межі ($600 млрд. на рік — дефіцит торгового балансу й $500 млрд. — бюджетний дефіцит). Гострота цієї проблеми зумовлена тим, що для покриття торгового дефіциту Сполучені Штати повинні щодня залучати майже $2 млрд. іноземних інвестицій, що становить три чверті накопичень, які роблять Азія і Європа завдяки профіциту своїх торгових балансів. А необхідність зниження бюджетного дефіциту виходить з величезного урядового боргу США, що перевищує $7 трлн, або п’яту частину річного світового ВВП. Американські економісти прогнозують, що якщо снюване Бушем зниження податків, усупереч офіційній пропаганді, відчутне лише для дуже багатих людей, які отримують прибутки, що виражаються семизначними цифрами, а тому не позначиться позитивно на добробуті пересічних людей. На його думку, ця політика негативно позначиться на системі соціального забезпечення населення, оскільки саме виплати за соціальними статтями становлять більшу частину бюджетних витрат. Скорочувати їх не можна, тому реально проблему дефіциту можна ослабити лише зростанням прибутків, але не зниженням витрат бюджету. Однак жорсткі податкові заходи суперечать лінії американської адміністрації.
Насправді кроки адміністрації Буша не відповідають ситуації в США. Якщо судити з економічної політики, то такі заходи, як зниження податків і підвищення відсоткових ставок, застосовуються на фазі підйому циклу ділової активності. Очевидно, уряд США прагне переконати й самих американців, і жителів інших країн у ефективності своєї економіки. А на фазі стагнації, в якій сьогодні дійсно перебуває американська економіка, повинні використовуватися трохи інші важелі. Але, за словами Кругмана, «з погляду політиків ці заходи абсолютно непридатні». Різниця між регулятивними заходами, що підганяються під бажаний стан економіки, та реальною не такою оптимістичною ситуацією, напевно, спонукала уряд США до рішення спробувати підігнати економіку під політкоректні дії шляхом девальвації долара. Увага на девальвації не акцентується, оскільки самі американці знецінення долара щодо інших валют практично не відчувають.
Зате його добре відчувають ЄС і Японія. Завдяки вимушеній ревальвації їхніх валют їхні показники економічного зростання будуть явно гіршими, ніж у США, через що інвестиційна привабливість цих країн буде порівняно більш низькою. Отже, притiк капіталу в США не припиниться, й дефіцит торгового балансу Сполучених Штатів можна буде підтримувати високим. Коло замкнулося: девальвація долара, націлена на зниження торгового дефіциту, йому ж і перешкоджає, бо не супроводжується іншими необхідними кроками.
Виграють від усього цього азійські країни й Україна. Передусім при номінально стабільному курсі гривня/долар ми маємо стабільно зростаючий експорт у Європу, оскільки реальний ефективний обмінний курс (курс гривні до валют країн — основних торгових партнерів) щорічно девальвує в середньому на 10%. І друге — падаючий долар приховує нашу внутрішню інфляцію. У статистиці не відбивається реальне знецінення гривні в розмірі, що дорівнює мірі девальвації самого долара щодо євро: якщо наш експорт у Європу дешевшає, то імпорт, навпаки, дорожчає, що приводить до зростання внутрішніх цін при стабільному валютному курсі. сьогоднішня тенденція не зміниться, то через 3—4 роки 10% витрат бюджету США становитимуть відсотки з обслуговування боргу.
Замикання політики курсоутворення на питанні двох дефіцитів оголяє небезпечні кути американської економіки. Перший — привлив інвестицій, необхідних для збалансування платіжного балансу. Якщо долар падатиме надто швидко, іноземні інвестори замисляться про переміщення своїх капіталів до країн зі стабільнішою валютою. Щоб зберегти інвестиційну привабливість, американцям доведеться підняти відсоткові ставки, які в економіці США грають значно більшу роль, ніж у нас. Це, по-друге, призведе до інфляції, загальної рецесії, зниження рівня життя та нового гальмування економічного зростання. Тому, по- третє, девальвована валюта — хитке підгрунтя для потужної економіки. Якби це було не так, то й пострадянські країни, й Мексика, й Аргентина, які пережили в останнє десятиліття масштабні девальвації, були б сьогодні економічними гігантами. Але адміністрація Буша вважає, що переваги, пов’язані зі зростанням експорту, поки що переважують проблеми, викликані зростанням кредитних ставок.
Якщо американці вирішують свої проблеми за рахунок європейських і японських експортерів, то їм практично нічого не вдається зробити, щоб вирівняти торговий баланс з азійським державами, чиї курси валют недооцінені й зафіксовані до долара США. Курс підтримується шляхом значного емісійного продажу національних валют — тим же шляхом, який використовує Україна. Головна проблема тут — Китай, відповідальний за третину американського торгового дефіциту (близько $150 млрд. на рік). Жорстка вимога США ревальвувати юань не знаходить відгуку в китайського керівництва. Якщо китайці, незважаючи на тиск США, на ревальвацію не підуть, то, на думку експертів, курс долара до євро впаде ще більше й може досягти, за різними прогнозами, 1,4—2 долари за 1 євро. Річ у тім, що, аби торговий дефіцит США знизився до прийнятного рівня, долару доведеться девальвувати ще приблизно на 20%. Через це європейська економіка дуже постраждає. Тому від сьогоднішнього ставлення азійських країн до світових валютних проблем залежить як короткостроковий успіх європейської економіки, так і майбутній — американської.
Вашингтон досі наполягає, що його однозначним пріоритетом є сильний долар, однак чинить з точністю до навпаки, проводячи політику ослаблення долара. Глава Федеральної резервної системи США Алан Грінспен стверджує, що найефективнішим заходом, здатним переламати падіння американської валюти, є зниження або ліквідація бюджетного дефіциту США. І в цьому проблема. Інвестори та економісти не вірять у те, що адміністрація Буша піде на приборкання бюджетного дефіциту, оскільки її позиція полягає в тому, що дефіцит зменшиться виключно завдяки економічному зростанню. Насправді ж найбільш результативним засобом зниження американського бюджетного дефіциту є збільшення податкових ставок.
Але Джордж Буш відомий як апологет зниження податків заради економічного зростання. Це положення було основою як економічної політики Буша на першому терміні його президентства (завдяки чому вагомий бюджетний профіцит, характерний для терміну правління попередньої адміністрації США, обернувся не менш відчутним дефіцитом), так і основною економічною тезою його передвиборної кампанії. Логічно, що ні на курсі долара, ні на бюджетному дефіциті в передвиборній програмі Буша увага не акцентувалася. З другого боку, на думку Буша, зниження податків добре для економіки незалежно від того, чи на спаді вона чи на підйомі (спрощене розуміння концепції «економіки пропозиції»). На це неодноразово звертав увагу відомий американський економіст Пол Кругман. Він підкреслює, що здій
