ЩОДЕННИК

23 жовтня

Я рідко їжджу електричками, а тому завжди купую квиток. Однак дорогою часом картаю себе за це, спостерігаючи, як більшість пасажирів обходиться однією-двома гривнями, які мовчки збирають у них контролери. Неодноразово обіцяла й собі перейти на таку «вигідну» форму оплати проїзду.

Отже, їду електричкою з Яготина до Києва «зайцем». По вагону йдуть контролери. Жінка, що сидить навпроти мене, як і я, дістає 2 гривні. Проте контролер відмовляється їх у неї взяти, мовляв, знаю вас. У мене ж гроші автоматично бере, але, зиркнувши в мій бік, раптом ціпеніє.

— Де ви сіли? — чую раптом над собою.

— У Бер-Березані, — запинаючись від страху неправильно назвати найближчу станцію, відповідаю я.

— Це ваша працівниця? — запитує у жінки, що сидить навпроти мене.

— Ні, не наша, — трохи збентежено відповідає та.

Контролер різко повертається та йде далі по вагону. За хвилину хтось передає мені виписану квитанцію про штраф у розмірі чотири гривні. І тут до мене «доходить»: в моїй особі контролер запідозрила ревізора вищої інстанції!!

— Це ж треба! — сміялась я. — Схоже, контролер злякався безбілетного «зайця»!