ЩОДЕННИК

16 вересня

Колись на цьому розі була банальна «столовка», котра в часи розквіту громадського харчування «для мас» не залишала ці «маси» голодними... Це нині працюючі у центрі міста щодня сушать голови, де й чим пообідати: барів, кав’ярень та й кафе багато — або ціни кусаються, або одноманітно й несмачно. А те кафе з моєї юності звалося, як тоді здавалося, примітивно — «Юність». Нові господарі нових кафе і барів, за кількістю яких Луцьк, кажуть, утримує першість в Україні, називали їх «по-модному»: то «Адам і Єва», то «Фелічіта», «Едем», «Бурштин», «Краків», «Курінь», то — «Ортеол», «Пано» — догадайся, про що воно!

На місці старенької «Юності», яку пам’ятає кілька поколінь, вже давно (самісінький центр же!) шикарний торговий центр у мармурі... Приміщення поділене між фірмами й фірмочками. Тут давно не годують «народ». У «Мерксі» продають спальні, в «Декстоні» — хімчистка, в «Альфі» — гральні автомати, в «Телфорті» чекають власників мобілок... Але пасажири з потужного потоку автобусів, тролейбусів і маршруток, навіть ті, які виросли вже при незалежній Україні і ніколи не знали моєї «Юності», однаково кажуть водіям:

— Зупиніться біля «Юності»!

Мабуть, це дуже приємно: робити зупинку біля юності, бодай на тому місці, де вона була...