Біле та чорне

Мораторій на банкрутство — потворне явище, яке абсолютно не в’яжеться ні зі здоровим глуздом, ні з ринковою економікою і не йде на користь нашій країні

Старий анекдот (Санітари несуть хворого до моргу. «Так я ж іще не помер», — говорить він. «А ми ще не донесли», — відповідають вони) дуже нагадує ситуацію з банкрутством в Україні. Пам’ятаєте, як багато було розмов про те, що банкрутство не працює. І ось прийняли відповідний закон. Справа, здавалося б, пішла. Але відразу ж з’явилися численні випадки умисного доведення до банкрутства, які закінчувалися, як правило, тіньовою приватизацією. Та й взагалі банкрутств у нас з’явилося надто багато. Тільки за 2003 рік суди розглянули близько восьми тисяч справ (на 30% більше, ніж роком раніше). І тоді на банкрутство було оголошено мораторій. Виходить, воно — шкідливе явище? І нехай краще нікудишні у фінансовому плані підприємства плодять борги?

Однак теза про те, що банкрутство є нормальним елементом ринкової економіки, яке сприяє навіть її процвітанню, виявилася досить живучою. Міжнародний форум з фінансового оздоровлення та банкрутства, що розпочався у четвер у Києві, однозначно висловився на його підтримку. Як указував, відкриваючи форум, голова Вищого господарського суду України Дмитро Притика, «цей правовий інститут має своїм завданням не ліквідацію господарюючих суб’єктів з метою повернення боргів кредиторам, а лікування фінансово хворих підприємств». Головний господарський суддя відзначив, що закон про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом відіграє в цьому процесі ключову роль, оскільки встановлює порядок поведінки господарюючих суб’єктів, які мають фінансові труднощі. Притика особливо рекомендував підприємствам, які підпали під дію цього закону, використати таку його норму як мирову угоду, що дозволяє вийти з процедури банкрутства з урегульованими борговими зобов’язаннями і списати податкову заборгованість та цивільно-правові санкції, відстрочити оплату боргу іншим кредиторам. Подібною законодавчою допомогою минулого року скористалися майже 400 підприємств, і в результаті не стали банкрутами. Водночас Притика вважає українське законодавство про банкрутство далеко не бездоганним. Суддя нагадав, що щодо ВАТ «Дніпровський ме талургійний комбінат ім. Дзер жинського» періодично виникали справи про банкрутство, але підприємство не публікує відповідного оголошення. І це призвело до того, що з 2001 року ремонтні підприємства, які його обслуговували, не могли виплатити зарплату своїм працівникам, оскільки на «Дзержинці» діяв мораторій на задоволення вимог кредиторів, що не поширювався, втім, на виплату зарплати власним працівникам. Притика назвав таку ситуацію «зловживанням пільгами, які надає закон», і закликав внести до нього, а також до суміжних законів відповідні зміни, але не в інтересах тих чи інших груп... У протилежному випадку закон перестане стимулювати розвиток економіки країни.

Голова головної колегії Вищого господарського суду Іван Шицький, мабуть, далеко не у всьому згоден з начальником. Він вважає чинний закон про банкрутство швидше інструментом додаткової приватизації та перерозподілу власності. На його думку, він тільки в останню чергу спрямований на поновлення платоспроможності. «Як може поновлюватися платоспроможність боржника, якщо у всіх суб’єктів господарювання хронічний дефіцит оборотних коштів?» — ставить Шицький риторичне запитання.

Утім, на нього спробував відповісти голова парламентського підкомітету з питань власності та банкрутства Олег Царьов. Основне завдання парламентаріїв у цій сфері він бачить у тому, щоб відмінити мораторій на банкрутство — «потворне явище, яке абсолютно не в’яжеться ні зі здоровим глуздом, ні з ринковою економікою, і не йде на користь нашій країні». Народний депутат пообіцяв також внести зміни до відповідних законів з тим, аби зашкодити спробам «маніпулювати банкрутством та використовувати його для того, щоб не розраховуватися з кредиторами».

Ризики, які привносить українське чинне законодавство в практику фінансового оздоровлення підприємств, непокоять і президента Спілки кризових менеджерів України Павла Михайліді. Малюючи портрет головної фігури процедури фінансового оздоровлення підприємства — арбітражного управляючого (в Англії та США їх називають управляючими конкурсною масою), фахівець відзначив, що цей приватний підприємець здійснює діяльність на свій страх і ризик, не отримуючи ніякої підтримки держави, а часто і за відсутності будь-якого контролю. «Він залишається один на один зі своїми проблемами, — стверджує Михайліді, — винагороди за працю йому часто не платять». Водночас головний кризовий менеджер країни назвав непродуманою вітчизняну систему підготовки управляючих і повідомив, що для отримання відповідного сертифіката можна й не вчитися — достатньо заплатити кілька тисяч гривень і з’явитися на екзамен. «Така система дає допуск на ринок банкрутств дилетантам, які мають суто меркантильні інтереси, — говорить Михайліді, — і внаслідок цього підприємство остаточно заходить у глухий кут». Перспективу розвитку цієї професії він бачить у переході від державного регулювання дій арбітражного управляючого до створення інституту саморегульованих організацій, як це вже зроблено в Росії.

Представник такої організації в сусідній країні Ігор Липкiн, критикуючи також і російське законодавство з питань банкрутства, сказав про українське: у вас закон про смерть підприємств, а має бути — про життя, а вже потім про смерть.

І все-таки практика показує, що не все так погано в нашому домі. Заступник директора з правових питань ТОВ «Тепловодбуд» (Кривий Ріг) сказав у кулуарах «Дню»:

— Наше підприємство — одне з правонаступників спецуправління №8 ЗАТ «Криворіждорводбуд». Ми через низку причин стали банкрутом і були змушені пройти санацію. Щоправда, нам просто пощастило з санатором. Нашим арбітражним управляючим був президент Спілки кризових менеджерів України Павло Михайліді. І результат вийшов стовідсотково позитивний. У ході санації нам було списано борги держави (претензії решти кредиторів ми задовольнили) майже на два мільйони. Зате у подальші три роки після санації ми вже виплатили близько 4,5 мільйона гривень податків. Отже, держава не втратила нічого. Зате наше підприємство, де раніше працювало до 100 чоловік, тепер розширилося — ми прийняли близько 200 чоловік. Будуємо великі об’єкти, прокладаємо інженерні мережі, виконуємо роботи на замовлення гірничо- збагачувальних комбінатів, газифікуємо села. На нашу думку, закон про відновлення платоспроможності та банкрутство, згідно з яким проходила наша санація, себе виправдав. Хоч у ньому, звичайно, є маса нюансів, які слід виправити. Але багато що ще залежить від знань та досвіду: якби санація проходила зараз, то ми провели б її у значно коротші терміни. Повторюю, закон створює деякі проблеми, але коли є порозуміння між кредиторами, арбітражним управляючим та представниками боржника, то злагоджена робота дозволяє ці проблеми вирішити. У нашому випадку ще дуже допоміг державний підхід кредиторів — податкової та Пенсійного фонду. Вони не ставили за мету знищити підприємство, а допомагали нам відродити платоспроможність. Ось це й дозволило отримати нормальні результати. Хоч і у нас була невелика колізія. Зазвичай управляючий санацією — арбітражний управляючий усуває стару команду менеджерів. Михайліді поступив інакше: він створив робочу комісію на чолі з директором спецуправління №8 Володимиром Соколовським, який як досвідчений виробничник практично очолив цю роботу з боку боржника. Але паралельно працювала і стара дирекція. А коли вони вступили в конфлікт, Михайліді її звільнив. І робоча комісія під його керівництвом успішно закінчила санацію. Ми вже створили велику виробничу базу — у нас близько 80 будівельних машин та механізмів. І ми всім самі себе забезпечуємо. Завдячуємо санації.