Хвороби державності

Автор не є прибічником штучного нагнітання політичних пристрастей, що вирують навколо виборчих перегонів. Політичні суперечності у виборчому процесі — це цілком природне явище, ознака життєдайності суспільства, молодої української демократії. Трагедією Росії, яка ще дуже довго позначатиметься на перспективах розвитку російського суспільства, стало те, що останні, не лише президентські, а й, по суті, парламентські вибори фактично відбувалися без вибору. Загалом виборчі перегони в Україні (за винятком окремих епізодів) проходять у достатньо цивілізованому руслі, підтверджуючи цим самим зростаючу зрілість українського суспільства, його політичної системи. Вбачаю у цьому конче значущому для нашої держави факті заслугу всіх без винятку політичних сил, що беруть участь у виборчому процесі.

Специфіка нинішніх президентських виборів полягає у тому, що вони проходитимуть у пік економічного піднесення. Коли у 1999 році Леонід Кучма заявив у своїй передвиборній програмі про перспективи шести-семивідсоткового зростання української економіки, це сприймалося опозицією швидше як пропагандистське гасло. Фактично за останні п’ять років (2000—2004 рр.) ми матимемо (з урахуванням очікувань на кінець поточного року) 8,2—8,3% середньорічного зростання ВВП. Середньорічні темпи зростання продуктивності праці прогнозуються на рівні 15— 16%, а реальної заробітної плати та пенсій — близько 20%. Водночас в економіці започатковано глибокі структурні зрушення. Швидкими темпами зростає нагромадження капіталу, зміцнюється система державних фінансів. Маємо одну із найстабільніших серед країн з перехідною економікою національну валюту.

Усе це не може не позначатися позитивно на якості життя населення. За існуючих у багатьох випадках надскладних соціальних проблем, значна частка яких успадкована від попереднього суспільства, прогрес і у цій сфері є достатньо відчутним. Ми ще ніколи не мали таких високих, як нині, темпів спорудження житла. Невпинно збільшується частка випускників середніх шкіл, що отримують вищу освіту, високими темпами зростає кількість власників легкових автомашин, мобільних телефонів, користувачів iнтернету. Та найбільш значущими у цьому слід вважати тенденції, що характеризують початок подолання демографічної кризи. Я живу біля добре відомого киянам Павлівського скверу столиці. Ще кілька років тому на його доріжках можна було зустріти лише літніх людей, а нині їх переповнює малеча, молоді жінки з дитячими візочками. І це природно. Останнім часом завдяки збiльшенню народжуваності чисельність населення України почала зростати.

Потрібно враховувати й інше — відчутне зростання престижу та міжнародного авторитету нашої держави. Я схильний розглядати у цьому ж контексті успіхи наших олімпійців, діячів мистецтва. Переконаний, що Руслана Лижичко, як і Яна Клочкова з братами Кличками, інші наші видатні митці, спортсмени тощо є символами переконливого поступу України шляхом незалежності. У зв’язку з цим сподіваюсь не помилитися, зазначивши, що у світовій практиці у подібних ситуаціях у дев’яти випадках із десяти на виборах перемагають представники чинної влади.

Власне, саме ці обставини, які, на мій погляд, добре розуміються суспільством, зумовлюють зміни, що останнім часом стають все виразнішими у тактиці виборчих перегонів окремих опозиційних до влади кандидатів. Нас не може не непокоїти те, що інструментами здобуття перемоги на виборах, яким все більшою мірою віддається перевага, стають не так необхідні для зміцнення нашої державності постулати конструктивізму, скільки грубі фальсифікації та механізми соціального конфлікту.

В суспільстві цілком свідомо формується думка щодо незаперечності перемоги опозиційних сил, неодмінності фальсифікації виборів і як наслідок цього — невідворотність силового (за югославським чи грузинським сценарієм) варіанту здобуття влади відповідним кандидатом. Особливо непокоїть те, що основна ставка у реалізації цього «проекту» робиться на радикальні елементи суспільства (особливо молодь), на штучне нагнітання регіональних протистоянь.

Відповідні оцінки нав’язуються і світовій спільноті. Українське суспільство об’єктивно зацікавлене у максимальній зовнішній відкритості виборчих перегонів, що має стати ще одним важливим чинником нашого самоствердження. Непокоїть інше — неприродній ажіотаж та заздалегідь упереджене ставлення до виборів у нашій державі окремих іноземних експертів: у спілкуванні з ними одразу відчувається, що значна частина з них розмовляє мовою опозиції.

Одна й та ж риторика. Нас фактично знову відштовхують до політичної ізоляції, яку ціною неймовірних зусиль вдалося подолати останніми роками. Опозиція нехтує і цим.

Складність політичної ситуації зумовлюється і особливою вагомістю наступних парламентських виборів, які відбуватимуться невдовзі (через 15 місяців) після обрання президента. Власне, президентські та парламентські вибори — це по суті єдиний політичний цикл. У цій ситуації з боку як провладного кандидата, так і опозиції, верх бере лівопопулістська риторика, що ставить під сумнів можливості політичної сили, яка переможе на президентських виборах, закріпити відповідні результати на парламентських перегонах. Легко прогнозувати неможливість реалізації обіцяного і неодмінні у зв’язку з цим суспільні розчарування.

У цій ситуації, на мій превеликий жаль, все більшою мірою втрачається конструктивізм ющенківського передвиборного блоку. Незважаючи на більш високий порівняно з рейтингами П.Симоненка і О.Мороза рейтинг В.Ющенка, насправді його електоральні позиції в політологічному контексті представляються найбільш вразливими. Йдеться про добре відомий в політології феномен безпартійного лідера, електоральні переваги якого розбудовуються не на консолідації інтересів певних верств суспільства, а на використанні головним чином суто емоційної складової, яка (це цілком зрозуміло) одразу після виборів себе повністю вичерпає, і на яку не можна буде спиратися у майбутньому. В цьому переконує і передвиборна програма кандидата, де не знайшлося місця питанням, що визначають базові цінності суспільного прогресу та механізми завершення трансформаційного циклу, утвердження яких є визначальним для нашої держави у майбутньому.

Я не раз вже висловлювався з приводу того, що мене особливо непокоїть відсутність в Україні реальної праволіберальної демократичної опозиції, на роль якої не може ніякою мірою претендувати блок «Наша Україна». Після смерті В.Чорновола вибір, що впав на В.Ющенка, по суті, відображає глибоку кризу національно-патріотичних сил, яка значною мірою поглибилася костенківською капітуляцією. Як результат — правий фланг українського політикуму виявився повністю оголеним. Це небезпечно не лише в суто політичному сенсі, а й з точки зору подальшого економічного прогресу. Ми дійшли межі, за якою поглиблення економічних реформ, або те, що ми називаємо «другою хвилею» реформ (йдеться про проблеми ефективності пенсійної реформи, запровадження механізмів страхової медицини, реформи системи оплати праці, житлово-комунальної сфери, запровадження адресної соціальної допомоги та інше), стають можливими не на лівоцентристському, а насамперед на ліберальнодемократичному політичному підґрунті. Цього не враховує і провладний кандидат, у програмі якого також переважає лівопопулістська риторика. Складається враження, що В.Янукович настільки зайнятий прем’єрськими справами, що належним чином не встиг розібратися у власній передвиборній програмі. У цьому випадку компенсуючим чинником виступає демонстрація потужного менеджментського потенціалу прем’єра, вміння не лише ставити питання, а й їх вирішувати, чого ніяк не скажеш, як це всі добре розуміють, про можливості В.Ющенка. Згоден у цьому з точкою зору відомого російського політолога Г.Павловського, який вважає, що перевищити рейтинг президентського кандидата у 30%, спираючись лише на прем’єрські досягнення і не демонструючи при цьому свої можливості реалізувати у майбутньому більш високі функції — функції глави держави, чинний кандидат від влади не зможе («Независимая газета», 17 серпня 2004).

«Наша Україна» припускається грубої помилки й іншого змісту. Йдеться про повне заперечення можливостей компромісу, в тому числі й у питаннях політичної реформи. Це ще один вияв стратегічної недалекоглядності блоку, обмеженості політичного мислення, недостатності європейської культури його ідеологічного апарату, елементарне нерозуміння того, що демократія, основним суб’єктом утвердження якої прагне предстати перед суспільством блок «Наша Україна», є насамперед суспільним механізмом узгодження протилежних інтересів та досягнення політичних компромісів. Потрібно доводити свою прихильність європейському вибору не шляхом мітингових декларацій, а конкретними діями. Переконаний, що насамперед завдяки повній самоізоляції у цьому питанні блок «Наша Україна» повністю програв передвиборний цикл політичних дебатів. Це важко визнати, але це незаперечна істина. В моєму розумінні йдеться про стовідсоткову «хуторянщину», керуючись принципами якої розв’язати надскладні завдання нового етапу розвитку українського суспільства, його наступної модифікації неможливо. Гасла, яких фактично дотримується ющенківська команда — «Хто не з нами, той проти нас», «Влада — над усе», — це не сучасна ідеологія ХХI століття, це не ідеологія демократії. Це феномен реанімації тоталітарного мислення. Коли влада виступає як самоціль, чекай біди, — такими є уроки історії, якими не можна нехтувати. Акцентую на цих питаннях насамперед через те, що не вважаю ситуацію, яка склалася, абсолютно безнадійною. Я переконаний, що ще залишається час для не лише упередження небезпечних для українського суспільства політичних протистоянь, але й формування нового конструктивного, з точки зору інтересів нашої держави, політичного консенсусу. Конституційна реформа, принципи якої я весь час відстоюю, може стати сприятливим підґрунтям цього.

І на закінчення про головне. У доповіді Президента України Л.Кучми на урочистому зібранні з нагоди 13-ї річниці Незалежності України акцентується увага на тому, що ми пройшли лише початковий етап створення Української Держави. При всій величезній значимості вже здобутого конче важливо враховувати найактуальніше для нашого сьогодення — незавершеність процесу творення зрілої української політичної нації, де мають знайти відображення вписані в єдиний консолідуючий процес природні права як українського етносу, так і інших народів нашої багатонаціональної держави. Як зазначав Л.Кучма, вивести майже 50-ти мільйонну частину так званого радянського народу на рівень самодостатньої політичної нації стало надскладним завданням. Його повне вирішення потребує тривалого часу. Виявом вищої міри аморальності є політичні спекуляції насамперед на цих проблемах.

Ніхто із чинних політиків не має права відсувати на задній план й інше чи не найпринциповіше застереження нашої історії — надзвичайну вразливість української генетики. Йдеться про специфіку генетичного коду нашого минулого, генетичну спадщину української нації — її багатовікову бездержавність, незавершення процесу духовного відродження. Ми ще не подолали жахливих наслідків політики денаціоналізації, яка впродовж багатьох століть насаджувалася українському народові, не пройшли весь тернистий шлях утвердження власної ідентичності. Хіба можна на ці явища закривати очі, не враховувати їх у своїх виборчих устремліннях? Йдеться про застереження, якими ніхто не має права нехтувати.

Нині, як і сто, і двісті, і всі триста років тому перед українством постала проблема — у складній політичній ситуації забезпечити органічне поєднання державності та патріотизму. Свого часу аналізу цієї проблеми присвятив свій основний твір «Листи до братів-хліборобів» (1926 р.) видатний вітчизняний вчений В’ячеслав Липинський. «Хвороба недержавності, — наголошується у цьому класичному за своїм змістом творі, який повною мірою зберігає свою актуальність і сьогодні, — має своє джерело не в причинах зовнішніх — вона не травматичного походження, як хвороба поневоленості — а викликана вона причинами внутрішніми, органічними, без усунення яких ніякі найбільш сприятливі зовнішні умови, ніякі найвірніші союзники, ніякі, навіть найкращі, зовнішні «орієнтації», абсолютно нічого не поможуть». Відповідальні перед українським народом політики, у тому числі й ті, що приймають нині участь у президентських змаганнях, мають постійно враховувати ці застереження.