Побачення в Ньюкаслі
Англія — Україна — 3:0
За час, що минув з призначення Олега Блохіна тренером національної збірної України з футболу, наш футбол має лише один здобуток — нам уже не соромно за поразки, а про перемоги й говорити якось незручно. Шість разів виводив Блохін довірену йому команду на поле. І команда жодного разу не виграла, забивши два м’ячі. Ігри ці були товариськими. Що буде в іграх офіційних?
Згадаємо коротко, що показала збірна України в Ньюкаслі окрім нових зачісок наших зірок? Господарі поля англійці спочатку придивлялися до суперника, а згодом невимушено розгромили гостей. Рахунок 3:0 був ще не найгіршим. Ще принаймні тричі англійці були зобов’язані забивати, але не влучали у ворота з близької відстані.
Після гри з французами у червні, коли наша збірна тільки й робила що відбивала м’яча подалі від своїх воріт, нам пообіцяли показати можливості збірної в атаці. Можливості виявились не дуже. Якщо вдатися до метафоричного порівняння, то англійська збірна в захисті нагадувала цнотливу дівчину на першому побаченні, яка дозволяє кавалерові не більше, ніж взяти себе за руку. Англійці дозволили українцям кілька разів наблизитися до своїх воріт і навіть завдати кількох ударів, які виявились або неточними, або занадто легкими для голкіпера.
Якщо продовжувати художні порівняння, то наш захист у грі з Англією нагадував не цнотливу дівчину, а давню подругу. Англійський півзахист трощив оборону українців на флангах і в центрі. Джерард, Бекхем, Лампард змінювали напрямок атаки то граючи індивідуально, то віддаючи гострі передачі вперед. Англійці нахабно пресингували наших одразу біля воріт Шовковського, відбираючи м’яча і знову розпочинаючи атакуючі дії. Спосіб, у який англійці «розтягували» наш захист, відомий. Змінюючи позиції і витягуючи своїх опікунів із зон захисту англійці перетворили чужу половину поля на місце для майже вільних прогулянок iз м’ячем. Звідси й злива ударів, і небезпечні моменти біля наших воріт.
Українці змогли відповісти на це тільки грубістю, «заробляючи» жовті картки. Організувати атаки не було кому. Поки той же Ротань піднімав голову і роздивлявся, кому б віддати передачу, його вже атакували і забирали м’яча. Гусєв навпаки голови майже не піднімав, а просто біг iз м’ячем уперед аби зробити передачу навмання. Постійними передачами м’яча «в нікуди» наша збірна нагадувала зібрання гравців, які тільки вчора познайомились.
Щодо нападу, то можливості дуету Шевченко—Воробей відомі ще з 2000 року. Вони можуть зіграти ефективно тільки на контратаці, коли є точна перша передача. Самі собі ні Воробей, ні Шевченко, м’яча не віддають.
Не хочеться слухати виправдання тренерів. Не переконують посилання на те, що ми не використали моменти щоб забити. У суперників цих моментів було в кілька разів більше і ми могли програти не 0:3, а 1:5 чи 2:6. Що б від цього змінилося? Не віриться щось і у погану фізичну форму Шевченка, на його втому. Від чого так втомилася наша «мегазірка»? А хіба Бекхем з Оуеном не втомилися після чемпіонату Європи? І нічого, гасали по полю, як молоді...
Складається враження, що наша збірна живе у якомусь потойбічному світі. Те, що завжди і всюди вважалося ганебним провалом, у нас називають об’єктивною ситуацією, пошуком оптимальних рішень. Збірна виглядає такою ж безпорадною, як і рік тому після поразки в товариській грі з Румунією. Тоді, пригадується, заговорили про відставку тренера Леоніда Буряка. Потім замовкли і дали збірній провалити вирішальні ігри відбору на Євро-2004.
Можливо, комусь приємно відзначати прогрес у грі збірної України. У певні моменти певних ігор. А що програють наші «всуху» французам, англійцям і навіть македонцям, то це не страшно. І не соромно зовсім. Чи не так?