Матриця номер Нуль
З ворогами нині негусто. Мається на увазі не на політичному чи соціальному фронті (проте, війна там ніколи і не припинялася), а в масовому кінематографі. І, якщо для політики це, швидше, блага звістка, то для режисерів, що роблять ставку на багатомільйонні аудиторії та відповідні бюджети — катастрофа.
Адже, дійсно, чи є інший спосіб наповнити сюжет бійками та погонями, а зображення — спецефектами й трюками, окрім маленької звитяжної війни на екрані? Але, на жаль, могутній генератор фільмічних конфліктів — світовий комунізм — пішов у небуття, і ніякому Джеймсу Бонду його не воскресити (в останньому фільмі «бондіани», до речі, в якості гнізда лиходіїв експлуатували худосочну Північну Корею). Фільми про вампірів давно перетворилися на пародію на колись славний жанр хорора; терористів дуже багато й в повсякденному житті. Залишається тільки один, вічний, безвідмовний та підступний супостат — комп’ютер.
Дивна річ, але неіржавіюча тема бунту залізяк проти своїх творців активно розробляється вже не першу сотню років — і досі не приїлася. Більш того, в останні роки, точніше, з настанням нового століття, повстання комп’ютерів знову стало надзвичайно модним і запитаним сюжетом. Досить лише пригадати успіх трилогії «Матриця» або реанімацію «Термінатора» з губернатором Каліфорнії в головній ролі. Новий блокбастер «Я, робот» (режисер — Алекс Ройаз) — про те ж саме.
Новий він, щоправда, відносно. Оскільки про бунт машин щось свіже вигадати складно, за сценарну основу автори фільму взяли досить відомий текст — роман класика наукової фантастики Айзека Азімова, який вважається етапним для всієї техно-футуристичної літератури. Саме в цій книзі, серед усього іншого, було сформульовано знамениті три закони роботехніки: робот не може заподіяти будь- якої шкоди людині; робот зобов’язаний виконувати накази людини, якщо це не суперечить першому правилу; робот може захищати себе, якщо це не суперечить першим двом правилам. Відтоді про цей нехитрий канон написано сотні сторінок, але вперше навколо Правил вибудовано цілий фільм.
Спочатку, як водиться, закон заважає зрозуміти суть ситуації. Детектив-технофоб Спунер (Уїлл Сміт) розслідує самогубство знаменитого вченого, комп’ютерного генія, водночас страждаючи від психологічної травми, отриманої в минулому внаслідок невмілих дій робота- рятівника. Ситуація класична — є тільки один провидець, який відчуває катастрофу, що насувається, але його лише підіймають на сміх. У непорушність першого правила вірять беззастережно, а всі тривоги Спунера списують на його особисті упередження і ледве чи не божевілля. І, як водиться, Кассандра права, а троянці — ні (у фільмі є чудова фраза Спунера- Сміта, яку запам’ятовуєш умить: «Словами «Я ж говорив!» цього не передати!!»)
Проте новітні тенденції торкнулися повною мірою старовинного сюжету: політкоректність присутня і тут. Поганим роботам все-таки протистоять хороші, вірніше, один хороший — блакитноокий Санні (озвучений Алан Тьюдік; усі інші залізяки, до речі, з оченятами невиразно солом’яного кольору). Сані — одухотворений, зворушливий, переживає те, що відбувається, цілком по-людському і, загалом, виглядає цікавіше за деяких живих акторів.
Загалом, що стосується зображальних рішень, то тут комп’ютери майже обставили людей: спецефекти в «Я, робот» — на найвищому рівні. Люди, в свою чергу, все дуже ефектно зняли, а ще написали чіткий, динамічний, без єдиного сюжетного «провисання», сценарій. Події у другій частині фільму розгортаються із шаленою швидкістю, а фінальна битва з роботами, напевно, стала темою для пожвавленого обговорення серед тінейджерів, що у більшості своїй складають аудиторію «Робота».
Одним словом — цілком апетитний продукт. На пару сезонів вистачить.
Є, щоправда, цікавий момент — цілою низкою ситуацій фільм Ройаза нагадує доісторію «Матриці», викладену в мультсеріалі Вачовськи «Аніматриця». Підприємливим братам, якщо вони матимуть намір знімати приквел, доведеться задіяти всю фантазію, щоб довести, що їхні роботи — при повному незнанні Трьох Правил — чимось кращі.
