Останній євроромантик. Перший єврореаліст?
Україна залишилася без свого головного євроінтегратора. Минулої п’ятниці було підписано заяву про відставку першого заступника міністра закордонних справ Олександра Чалого. Офіційно в указі йдеться про його перехід до «науково-дослідницької діяльності». У неофіційних розмовах говорять про комплекс інших причин.
Численні експерти упродовж останніх місяців неодноразово відзначали певні зміни у баченні Чалим європейської інтеграції України. Один із його коронних пасажів останніх тижнів — необхідно переходити від «євроромантизму» до «єврореалізму». Головним чином такі метаморфози сам Чалий роз’яснював підходами і «сигналами» Європейського Союзу у бік Києва. Із одного боку, Брюссель веде набагато активніші переговори про розвиток відносин із Росією. Із іншого боку, європейські чиновники, не побоюючись бути звинуваченими у непослідовності і неадекватності основоположним документам «Об’єднаної Європи», заявляють про відсутність навіть далекої перспективи України потрапити до ЄС. Не варто забувати про не зовсім комфортну роботу екс-заступника міністра в нинішньому уряді. Він один із не багатьох представників виконавчої гілки влади, хто міг відкрито вступати в дискусію з послом Росії Віктором Черномирдіним (за що останній «нагородив» Чалого характеристикою — «дрімуча людина»). Уже два роки тому, коли Москва з усіх сил намагалася втягнути Україну до ЄврАзЕСу, журналісти висловлювали побоювання, що дипломат довго на своїй посаді не втримається. Втримався. Однак його наполегливість виявилася слабшою у порівнянні з настирливістю керівництва північно-східної сусідки. Невдовзі Україні запропонували взяти участь в Єдиному економічному просторі, який за своєю сутністю мало чим відрізняється від ЄврАзЕС, однак в Києві вирішили поступитися вмовлянням із Москви. Резонні попередження Чалого про те, що дві інтеграції є нонсенсом, не знайшли розуміння в українського уряду.
Назустріч не поспішав іти і Європейський Союз, більше зайнятий клопотами розширення. Запропонована політика «нового сусідства» зовсім не відповідає задекларованим євроінтеграційним цілям України. У ЄС відмовляються надати Україні ринковий статус, брюссельські чиновники не хочуть чути навіть про перспективу асоційованого членства, не говорячи вже про повноправне... Важко було б уявити, аби при такій солідній протидії з двох сторін (із одного боку — євразійські настрої у владних коридорах України, а з іншого — бюрократична «євромашина»), Олександр Чалий і надалі виконував свої обов’язки. Не зовсім було б коректно говорити лише про руку Москви чи про догоджання Росії (як було, приміром, у випадку з екс-міністром Борисом Тарасюком), хоч без цього, ясно, не обійшлося. Навряд чи можна однозначно все «зіпхнути» на Брюссель, який впертістю і нерозумінням реальних наслідків власної непоступливості нанівець зводить діяльність тих небагатьох людей в Україні, які бачать свою державу в європейській і євроатлантичній системі координат. Набагато страшніше те, що суттєвої підтримки Чалий не мав навіть у своїй державі (тут не йдеться про переважну більшість експертів, журналістів і західних дипломатів). Непомітно було, аби за нього «горою» стояв і безпосередній шеф — міністр Костянтин Грищенко.
Відставка Чалого — символ певного розчарування, причому розчарування «подвійного». Не останню роль тут зіграло зигзаподібне і недалекоглядне інтеграційне метання України від Росії до Євросоюзу. Останню офіційну заяву Олександр Чалий зробив саме у день своєї відставки, минулої п’ятниці на конференції «Україна-ЄС: взаємні інтереси». Тоді ще не було відомо про президентський указ. Тоді ж він розставив усі акценти стосовно української інтеграції. «Проді, Ферхойген і Солана, хоч його заява не так широко відомо, дуже чітко висловилися. Політика сусідства виключає перспективу членства України в ЄС. Це стратегія 25 держав, і її неможливо змінити», — наголосив Чалий. «Не лише і не стільки неготовність України є підставою для заяв Проді і Солани», — продовжив екс-дипломат. «Розширення ЄС завершує період євроромантизму і вимагає пошуку нової моделі відносин», — переконаний він. Чалий, зокрема, запропонував будувати співпрацю з Брюсселем на тих самих засадах, що й Швейцарія, Норвегія та Ісландія. «Відповідна модель вимагає прагматизму. Саме вона дозволить Україні будувати більш рівноправні відносини», — наголосив Чалий.
...Пригадується, під час новорічної неформальної зустрічі з пресою в 2003 році Олександр Чалий побився об заклад із одним із журналістів, що Україна в 2010 році досягне рівня готовності до ведення переговорів із ЄС про членство. Непогано, аби цей прогноз, став реальною вказівкою до дії... Хоч поки що й без участі останнього євроромантика і першого єврореаліста. Але, вірю, він повернеться.
