Звіт перед класиками

Українське кіно — явище в нашій новітній культурі унікальне. З одного боку, фільми начебто знімаються, з іншою — назвіть отак зразу хоча б із десяток вітчизняних стрічок останніх років. Складно? Ще б пак! Адже здебільшого українське кіно некомерційне, або як нині прийнято висловлюватися, фестивальне. А це передбачає закриті прес- покази для журналістів та рефлексивних кінокритиків, а не грошові збори в кінотеатрах і вихід українського кіно у вечірньому прайм-таймі на телебаченні. За прикладами далеко ходити не треба. Ні «Мамая» Олеся Саніна, який наробив галасу, ні талановитого арт-хаусу «Шум вітру» Сергія Маслобойщикова широкий глядач у основній своїй масі не бачив.

Проте днями вiн матиме такий шанс. З 5 до 10 квітня в Будинку кінематографістів пройде Тиждень українського кіно, на якому кожен, хто бажає, зможе безкоштовно споглядати ретроспективу українських фільмів за останні десять років. Фактично, акція такого масштабу востаннє відбувалася в Україні 1991 року, коли в столиці проходив перший і останній Всеукраїнський кінофестиваль... Тому й організатори акції, а це Міністерство культури та мистецтв України, Національна спілка кінематографістів і Центр Олександра Довженка, говорять про свій проект як про майже безпрецедентний. Щоправда, без всяких «майже» можна говорити про унікальності Тижня... з тієї позиції, що ми, мабуть, єдині, хто в своїй країні проводить тижні свого ж кіно. Проте, виходячи з вищевикладеного, це навіть не дивує. Є деякі сумніви щодо доцільності влаштовувати безкоштовні покази. І привчати себе до думки про те, що наше кіно суто меценатське, а значить — апріорі неконкурентоспроможне. Принаймні, в уявленні масового глядача, заради якого Тиждень... і робиться. Тим більше, що в двох залах Будинку кінематографістів розміститься від сили осіб із вісімсот, а значить, що геть зовсім випадкових людей там бути не повинно.

Що ж до репертуару, то подивитися в ці дні буде на що. Крім уже згадуваних «Мамая» та «Шуму вітру» організатори вибрали з майже 250 різножанрових стрічок дійсно кращі. Або принаймні ті, які набули розголосу. В «історичному» блоці буде представлено неоднозначно сприйняті критиками «Молитву про гетьмана Мазепу» (Юрія Іллєнка), «Чорну раду» (Миколи Засєєва-Руденка), «Зіновія- Богдана Хмельницького» (Миколи Мащенка). Таким чином, глядач сам може подивитися всі ці стрічки й зробити власні висновки, а не керуватися принципом «Я не бачив, але мені сказали...».

Для тих же, хто гадає, що українське кіно цими «звучними» в країні фільмами і обмежується, доволі цікаво буде подивитися відмінне європейське кіно одеситки Кіри Муратової. У програмі заявлено її останні роботи «Другорядні люди» і «Чеховські мотиви». У традиційно сильному, ще з радянських часів, документальному блоці, мабуть, однією з найбільш значущих стрічок потрібно вважати фільм «Війна. Український рахунок» режисера, який, власне, і є одним із символів вітчизняної документалістики, Сергія Буковського. Також порадив би вам подивитися «Вічний хрест» Юрія Терещенка. Це три новели про творців фільму «Кам’яний хрест» — режисера Леоніда Осику і акторів Костянтина Степанкова і Борислава Брондукова. Дуже зворушливе і делікатне кіно про долі, кохання, вірність. Проте і багато які інші фільми заслуговують на особливу увагу. До таких можна віднести й анімаційний «Йшов трамвай № 9» «золотого хлопчика» української мультиплікації Степана Коваля та іншої талановитої молоді, фільми якої раніше могли бачити лише завсідники кінофестивалю «Молодість».

До речі, спеціально акцію до дат не приурочували, але тут усе на поверхні. Цього року Сергієві Параджанову виповнилося б 80, відзначається 110-річний ювілей з дня народження Олександра Довженка. Кажуть, що людьми вони були вимогливими. Ось і відзвітують українські «кіношники» перед своїми вчителями...