КОМЕНТАР

Олександр ГУБЕНКО, провідний співробітник Київського інституту психології ім. Г.С.Костюка, головний редактор журналу «Практична психологія та соціальна робота»:

— Один iз домінуючих мотивів утворення молодіжних угрупувань, штучних ізольованих субкультур, полягає в психологічній особливості розвитку особистості. Річ у тім, що в молодшому шкільному віці референтною (авторитетною) групою для дитини є батьки та вчителі. У більш дорослому віці — це друзі-однолітки, об’єднуватися з якими є дуже важливою потребою. З іншого боку, з розвитком поп-культури буквально на очах змінюються культурно- світоглядні і духовно-психологічні пріоритети молодої людини.

По-перше, щодо чинників, які, поєднуючись, дають первоцвіт у вигляді молодіжної субкультури, я б назвав почуття ідентифікації з групою. Достоєвський назвав цю потребу «до кого б мені притулитись». Саме ця потреба ідентифікації з групою призводить до пошуку штучних форм відокремлення своєї групи від світу. По-друге, це — потреба в самоствердженні через отримання певного статусу в своїй групі. Засвоєння певного стилю життя потрібно для того, щоб таку людину визнавали за свою. Особливо потреба в самоствердженні виражена через бажання звернути на себе увагу. Це питання гостро стоїть для юнаків. Дівчині для того, щоб привернути увагу, достатньо бути привабливою. Для чоловіка ж фізична краса не є засобом соціального ствердження. Ознаки визнання чоловіка суспільством — це певний статус, рівень влади, кількість грошей. Юнак цього всього поки що не має. Тому найпростіше, чим можна привернути увагу дівчини, — одяг, зачіска, металеві ланцюги тощо.

У третiх, до втечі людини в субкультуру призводить і незадоволена потреба в активації. Крім полюсів, які постійно супроводжують людину — добро і зло, задоволення і незадоволення, — є ще нудьга та збудження. Стан нудьги пов’язаний з певною психологічною порожнечею, що спрямовує людину на пошуки факторів збудження. Вона шукає засоби активності для самореалізації. Якщо людина не знаходить їх у оточуючому середовищі, то створює їх штучно. Постійна нудьга призводить до накопичення надлишкового збудження, що час від часу може давати немотивовану деструктивну розрядку. Існує також потреба у грі. І коли немає культури реалізації цієї потреби, молода людина починає грати у велику гру під назвою субкультура.

Ірина ЧУДОВСЬКА-КАНДИБА, кандидат соціологічних наук, викладач факультету соціології і психології Київського Національного університету ім. Т.Г.Шевченка:

— Якщо говорити про субкультурні явища, що були в середині минулого століття і ті, які є тепер, то вони дуже різняться. Вони подібні за формою, але різні за мотивацією і змістом. Раніше це був протест проти якогось перенасичення і глобалізації, а зараз немає протесту проти глобалізації, навпаки, за допомогою субкультур вона стверджується. Масова культура, споживачем якої є українська молодь, продукує певні цінності — грошей, достатку, благополучного способу життя. Однак молодь у нас — найбільш незахищена верства суспільства. Вона не має роботи, заробітку, власного житла. Навіть займатися якоюсь творчою діяльністю: танцями, музикою або спортом — стало менш доступно. На мою думку, субкультурна активність молоді в Україні — це втеча від реального життя, яке не завжди радує. Приєднання до якогось угруповання може давати можливість укрити свої комплекси або нереалізованість. Навіть зовнішня стилізація — потертий пошарпаний одяг — це, власне, теж намагання укрити свою убогість або вписатися з нею у суспільство. Однак є те, що об’єднує західну субкультуру і нашу — це проблема відчуження. Людина зосереджена в праці, але вона відчужена від того, що виробляє. Вона потребує колективності, а натомість відчуває відчуження і самотність. Здається — поруч люди, а ти все одно сам на сам зі своїми проблемами. Цим завжди користувались ідеологи, наприклад, релігійні. Тому останнім часом так багато з’являється різних сект, гуртків з екстремальною спрямованістю, що іноді призводять до самознищення. Саме тому молодь шукає спільності зі своїми однолітками.

Проте якщо говорити про молодіжну субкультуру взагалі, то вона є природним елементом постмодерної культури. А що таке постмодерн? Постмодерн — це різноманіття культур, різноманіття цінностей. Це робить життя насиченим і різнобарвним.

Людина сама виліплює візерунок свого життя. Можна жити так, як закріпила традиція, і так, як більшість вважає правильним. Але чи зробить це людину щасливою? Можна і в субкультурному середовищі почуватися впевнено і гармонійно. Це краще, ніж дотримуючись загальноприйнятих суспільних норм, почуватися спустошено. Інша справа, коли втрачається рівень особистісної культури, — ось це трагедія. Але — це трагедія й суспільства в цілому.