Консорціум для одного
Усього лише місячної давності прогноз російського прем’єра Михайла Касьянова про те, що вересень — «це останній термін» підготовки проекту зі створення міжнародного газотранспортного консорціуму і його бізнес-плану, не виправдався. Рада учасників «Міжнародного консорціуму з питань управління і розвитку газотранспортної системи України», на якій Росію представляв заступник голови уряду Віктор Христенко, продовжила термін цієї фази до кінця року. Не народився вчасно також і бізнес-план. Більшу частину моделей, навколо яких поламали стільки списів, очевидно, відкинуто. Прес-служба «Нафтогазу України» туманно інформувала про рішення прийняти якийсь представлений проект бізнес-плану за основу для подальшої доробки... Словом, консорціум, якщо користуватися акушерською термінологією, переношують.
Проте отримала подальший розвиток його бічна гілка. Рада учасників погодилася з раніше схваленим рішенням про реалізацію інвестиційного проекту розширення газотранспортної мережі України в напрямі Новопсков — Ужгород із наступним збільшенням обсягу транспортування природного газу цим маршрутом. Так звучить НАКівська версія для наївних. І на них розрахований також і російський варіант, у якому йдеться про будівництво нового газопроводу Новопсков (Луганська обл.) — Ужгород, що потребуватиме $2—2,5 млрд. НАК навіть урочисто проголошує: «Реалізація відповідного проекту стане першим етапом діяльності консорціуму на інвестиційній фазі».
Рада учасників консорціуму доручила НАК «Нафтогаз України» та ВАТ «Газпром» за участю консультантів розробити і передати їй до 1 грудня уточнені техніко-економічні показники будівництва, схеми фінансування і розрахунки із завантаження нового газопроводу. При цьому видається «вексель», який обіцяє, що у рамках вирішення основного завдання консорціуму буде продовжено роботу з розрахунку ефективності управління ГТС України на умові концесії.
Нагадаємо, що в інтерв’ю «Дню» міністр палива й енергетики Сергій Єрмілов днями практично підтвердив дані про своєрідний глухий кут, у якому опинилися організатори консорціуму. Газотранспортна система України, згідно із законодавством, не може ні приватизуватися, ні передаватися в управління і, таким чином, не може бути передана у власність консорціуму. Ось і знайшли вихід. Консорціум, а насправді Росія, начебто відмовляється від претензій на всю українську ГТС, але скромно бажає лише один, прокладений ще за радянських часів, газопровід «Союз», довжиною 1500 кілометрів. Як уже повідомляв «День», експерти вважають, що насправді йдеться не про будівництво нового газопроводу, паралельного «Союзу», а всього лише про реконструкцію окремих ділянок, що дозволяє збільшити пропускну спроможність. Цікаво, що ні Україна, ні Росія, яка загрузла у гігантських газових проектах, не мають грошей на ще одне велике будівництво. Це підтвердив і В. Христенко, повідомивши, що за рахунок внутрішніх джерел проект може бути профінансовано тільки на 20—25%. Але сенс цієї справи росіяни, яких підтримує НАК, очевидно, вбачають у тому, щоб внести саме чверть необхідних для оновлення такого газопроводу коштів, а отримати «Союз» цілком — це дуже спірно, з погляду українського законодавства. Зокрема, віце-прем’єр України Віталій Гайдук повідомив, що нові потужності (зауважимо, на відміну від Христенка, він не називає їх газопроводом) можуть працювати як автономно, так і в зв’язці з нинішньою газотранспортною системою.
Цікаво також, що, говорячи про гарантії для роботи оновленого «Союзу», В. Христенко підкреслив: джерела газу визначатиме «Газпром», у тому числі й середньоазіатський газ. Тут зарито ще одного «собаку». Адже у цьому напрямі сьогодні транспортують туркменський та інший середньоазіатський газ. Контролюючи «Союз», «Газпром» отримує також і контроль над альтернативними джерелами енергоносіїв, що надходять до України, і зможе впливати не тільки на газовий баланс нашої країни, але й на ціни цього стратегічного палива.
Одним із аргументів прихильників «союзної ідеї» слугує можливість збільшити потужності української ГТС до 131 млрд. кубометрів (на виході). Але й нині вони, як відомо, становлять стільки ж (130 — 140 млрд.), проте повністю не завантажені. То навіщо будувати у цьому випадку нову газову гілку?
Приховуване лукавство у цьому питанні ілюструє також заява Христенка стосовно того, що до консорціуму не увійде будівництво газопроводу Олександрів Гай — Новопсков територією Росії, яким газ доставлятимуть до газопроводу Новопсков—Ужгород. Адже можливості російського газопроводу відповідають продуктивності української ділянки «Союзу», і, отже, реконструювати їх є сенс тільки одночасно.
На засіданні учасників також з’ясувалося, що до консорціуму поки що не планують залучати Казахстан, Туркменію й Узбекистан, як про це раніше повідомив С. Єрмілов. Озвучив цю установку В. Гайдук. Але виходила вона, мабуть, від російської сторони. Касьянов заявив, що не сприймає всерйоз цю ідею, оскільки... чує про неї уперше. Проте і європейським претендентам участь у консорціумі поки що не особливо «світить». Німців можуть допустити до переговорів не раніше листопада, коли Україна і Росія сподіваються згладити існуючі між ними протиріччя.
Усі ці негативи дещо скрашуються сподіванням на те, що й «Газпром» зробить якісь зрушення у бік інтересів України. Зокрема, російський газовий монополіст днями доручив науково-дослідному інституту «Гіпрогазцентр» провести передінвестиційні розробки у рамках програми «Середня Азія — Центр» (САЦ), що передбачає будівництво або розширення газопроводу, що йде територією Туркменистану, Узбекистану і Казахстану. На цьому наполягають і Україна, яка потребує альтернативних джерел енергоносіїв, і Туркменістан, який безуспішно прорубує собі газове вікно у Європу. І якщо сигнал з російської сторони виходить за рамки лукавого прагматизму, то в Україні його можуть врахувати як цілком надійний вексель.
