Оптичний обман
Після того, як президент Російської Федерації, поговоривши по телефону з президентом Республіки Білорусь, порадив учасникам консультацій скоріше закрити питання про впровадження російського рубля на білоруській території, експерти почали працювати у прискореному режимі. Протягом одного дня начебто врегулювали всі спірні питання та пообіцяли, що 1 січня 2005 року російський рубль на території Білорусі все ж таки запровадять як єдиний платіжний засіб. «Начебто» — це не випадкове застереження. Навіть після переговорів за участю керівництва міністерства фінансів і Національного банку Білорусі залишається дуже багато відкритих питань. По-перше, досі не визначено курс обміну російського рубля на білоруський. По-друге, виявилося, що Росія має намір надати Білорусі безвідсотковий безстроковий кредит — тобто, по суті, подарувати певну суму російських рублів, але досі знову ж таки не знає, за яким курсом вона цей кредит надаватиме. По-третє, виявилося, що слід підписати ще одну угоду, яка регламентуватиме взаємні зобов’язання на випадок, якщо Білорусь вирішить припинити дію російського рубля на своїй території. По- четверте, заяву про те, що російський Центробанк буде єдиним емісійним центром єдиної валюти, зробила поки що тільки російська сторона.
Питання нині полягає навіть не в тому, буде чи ні у Росії та Білорусі єдина валюта. Адже не про неї йдеться. Єдина валюта у класичному розумінні — це євро, для запровадження якого країни-учасниці Європейського Монетарного союзу відмовилися від власного валютного суверенітету і створили єдиний емісійний центр. У російсько-білоруському ж випадку жодного єдиного емісійного центру не створюють. А просто валюта однієї держави починає діяти на території іншої, і Центробанк Росії починає друкувати готівку ще й для Білорусі. Природно, за такої постановки питання свій валютний суверенітет втрачають не всі держави-учасники угоди, а тільки одна. Ще одна відмінність від європейського варіанта полягає у тому, що попри всі відмінності німецької марки та, приміром, португальського ескудо, валюти країн-учасниць підкріплялися спільною стратегією економічного розвитку країн, що відмовляються від національних валют. Білоруське бачення економіки значно відрізняється від російського, а білоруський рубль, звичайно ж, не можна порівнювати не тільки з євро або доларом, але і з російським рублем, оскільки це — фантастичні гроші. До останнього часу їх друкували, коли бажали, не узгоджуючись iз економічними законами, а населення Білорусі раділо, що йому вчасно — на відміну від сусідньої Росії — виплачують зарплати та пенсії.
Герой Аркадія Райкіна, помітивши обважування у привокзальному ресторані, саркастично зауважував: що обман — бачу, не знав тільки, що оптичний. Так і з запровадженням російського рубля на території союзної держави. Незважаючи на всі бадьорі рапорти експертів, упевненості в благополучному завершенні цієї операції немає. Але вже зараз — на тлі невирішених питань про курс, і вирішених — про безстроковий кредит — з’являються непевні підозри про те, що на державному рівні готується розпушений грунт для чудової фінансової афери, яку можна порівняти за своїми наслідками для учасників хіба що з російським дефолтом. Адже тоді також не всі розорялися — хтось і збагатився. Але такі можливості можуть з’явитися тільки в тому разі, якщо Білорусь насправді увійде до російської рубльової зони. Чи можливий такий варіант?
Думаю, що у принципі так — але як тимчасовий. Олександр Лукашенко погодиться на запровадження російського рубля у своїй країні тільки за дуже великі гроші і тільки на час, яким визначатиметься готовність Росії друкувати будь-які суми для потреб білоруських товаришів. Якщо Лукашенко пересвідчиться в тому, що такий шантаж не проходить — він рубльову зону залишить відповідно до підготовлюваної нині угоди і на превелику радість населення своєї країни. Оскільки це населення, поживши кілька місяців без звичних зарплат і пенсій (а звідки вони візьмуться? Адже реформ у білоруській економіці не намічається) і дізнавшись від президента, що вся справа у російській підступності, населення зрадіє поверненню рідних «зайчиків». Звичайно, теоретично можливий інший варіант — що російський Центробанк друкуватиме стільки рублів, скільки потрібно Олександру Григоровичу. Але в цьому випадку доведеться визнати, що єдиний емісійний центр знаходиться не в Центробанку і навіть не в Національному банку Республіки Білорусь, а в кабінеті президента цієї самої республіки — що навряд чи сподобається хазяїну кабінету в Кремлі.
Володимир Путін, безперечно, має слушність, коли виступає за якнайшвидше закриття всіх спірних питань російсько-білоруської інтеграції — у своєму нинішньому вигляді ця інтеграція виглядає настільки дивно й безперспективно, що самим фактом свого існування компрометує високі договірні сторони. Біда тільки в тому, що задумували цю інтеграцію як процес винятково декларативний, спрямований на вирішення приватних президентських та елітних завдань, а зовсім не на об’єднання двох держав, які давно вже живуть у різних політичних і економічних вимірах і навряд чи здатні не те щоб об’єднатися, а хоча б реально зблизитися. Тому будь-які конкретні кроки інтеграторів і виглядають так суперечливо і непереконливо — що обман бачимо, залишилося тільки зрозуміти, що оптичний...
